Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Воно, як світло, лине вдалині.

Обидві наші музи неповторні,

Та ваша — сяйво в сонячному горні,

Моя — пекельних заздрощів огні!

Сеньйоро, ваші очі яснозорі

Ласкавим сяйвом сповнюють мене:

Горить слізьми те світло чарівне,

Рятуючи кохання в темнім горі.

Ось почуття мої в сумній покорі

Вклонились вам, о божество земне!

Вони прозріли, хто ж то їх жене

У повні страху темнощі суворі?

З погордою ви дивитеся знов

На мене, та душа моя палає,

Розбуджена від того зору кров!

О дивне щастя, мріяння безкрає;

Коли зневага ваша повертає

Мені життя, то що б дала любов?

Коли я жив любовною маною,

Постійним не бував у почуттях,