Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Сьогодні раб, а завтра — вільний птах,

Я гнався в любощах за новизною.

Я зраджував. Душею навісною

Горіти прагнув на нових кострах.

В захоплень зміні бачив я не крах,

А щастя почувань, що грались мною.

Як воїн, що втомився у бою,

Я пив свободи джерело студене,

Щоб знову силу показать свою.

Кохання славлю вічне і стражденне,

Що для своїх розваг забрало в мене

Печаль і муку стомливу мою.

Я покидаю вас (прощай, Життя!),

Я чую смерть, надходить мить остання.

Вона така мінлива, мов кохання, —

Те, що набуде, втратить без пуття.

Та я скажу вам чесно, як дитя, —

Мене замучило моє страждання:

Ось і про мене тихе спогадання

Майне по вічних водах забуття.