Лиш сон, обірваний сльозами жалібниці,
Нагадує не раз, що в серця глибині
Заховані мерці, як в'язні блідолиці,
Але вони лежать не в збайдужілім сні,
Не в стужі віковій, а в смертній летаргії,
Тож деякі встають і вгору йдуть — під вії.
4
Зринає на устах забуте вже ім'я —
В тім слові подих твій гарячий і глибокий.
Невже ти, як весна, збентежила мій спокій,
Збудила скутого льодами ручая?
Невже ти встала з дна душі моєї в слові,
Щоб я згадав усе, не тільки наймено,
Щоб знов перестраждав те, що було давно, —
Історію надій і нашої любові?
Ім'я, невже це ти в сяйливості новій
Несеш не сукні шлейф, а подихи живлющі
Полів, і лук, і гір, і лісової пущі?
О ревна радосте, солодкий жалю мій,
Жадаєш ти, щоб я покинув літа сущі,
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сонети. Світовий сонет » автора Павличко Д.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СВІТОВИЙ СОНЕТ“ на сторінці 157. Приємного читання.
TextBook