Я ще не міг звестись — чи сон, чи то людина.
Схопити ум не міг одразу почувань,
Що в закамарки снів плелись, як та біднота.
Він тільки прочинив свідомості ворота,
Та не переступив її незриму грань.
Допоки вгадував я сліз моїх причину,
Шукав болінь і мук таємне джерело,
Що десь пробилося й сльозило без упину,
Збудилося ім'я, що мертве вже було! —
Так поміж горами замрячену долину
Освітлює з верха світ сонця, що зійшло.
3
Є речі, про які ми прагнемо забути,
Тому ховаєм їх у непроглядну тьму,
В закутану душі найдальшу і німу,
Де тільки сплять вони, не відаючи скрути.
Назад і в спомині не повернутись їм,
Літами тягнеться їх неживе тривання.
Вони не чують, як нове умеблювання
Трудний владар душі впроваджує в свій дім.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сонети. Світовий сонет » автора Павличко Д.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СВІТОВИЙ СОНЕТ“ на сторінці 156. Приємного читання.
TextBook