Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

паляниця

Богдан Дроздовський

Що за тобою йду, подібен тіні, —

мені потрібне сонце неокрає,

щоб збутися твого ярма нарешті.

Покинь мене, залиш мене тій решті,

що мозок мій словами заселяє

моїми, мабуть, не твоїми, пане;

ти, як вулкан, здвигнув моря пломінні,

в мені димить єство твоє вулканне.

Кипить огненний вал твоєї лави,

мій час її не розіллє до краю —

в ній сни мої горять і денні справи,

і дивиться горіння те яскраве

моїм змертвілим серцем — я змерзаю

в студеному вогні твоєї слави.

When in the chronicle of wasted time…

Коли в анналах втраченого часу

слід рук моїх застигне, і глибока —

в дощах, у сонці, в сніговиці, в листі —