Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Де наносне й сухе лежить каміння;

Вода спливла, не чути клекотіння,

Все вмерло, відшуміло, відгуло.

Ні, це не ти співаєш, як було, —

Тебе снага пісенна і весіння

Покинула — це тільки шелестіння,

Це шарудить надламане стебло.

Це легіт, що блукає в буреломі,

А як потоком злива зашумить

І зворухнуться брили нерухомі,

Повіриш, нерозумний, тую ж мить,

Що ти співаєш в гомоні та громі, —

А то листок зів'ялий шелестить.

О, не дури себе, що день зажури

пройде й нахлине злива почуттів…

Так, буде повінь, та за кілька днів

ти не одміниш власної натури.

Ти сподівався розбивати мури

тюрми своєї під натхненний спів —

та краще, якби ти закаменів,