Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Таж зійде сонце над льоди сторіч,

І, хоч яка сьогодні глупа ніч,

Глянь, поміж хмар вже небо рожевіє!

З НОРВЕЗЬКОЇ

Генрік Ібсен

Гидотний чорний ельф живе в мені.

Він звідує мене в лиху годину

або коли в натхненному вогні

на хвилях рим і мрій високих лину.

— Це я, — він каже, — чуєш ти чи ні? —

і тонший голос той за павутину, —

я — в похороннім дзвоні, я — в труні

схололу обціловую людину…

Хіба ще не збагнув ти, — шепче він, —

. що беззмістовна вся твоя дорога,

що віру загубив ти в світ і в Бога,

що духом ти подібний до руїн,

що ціль твоя — не зірка, а проміння

загаслої зорі, що й сам ти — тління?

Твоя душа — немов гірське русло,