Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

кулак у небо втиснувши похмуре.

Безмовний лебідь; аж як смерть прийде,

співає він, щоб видихнути душу;

його натхнення — то з життям розлука.

Так і тобі натхнення молоде,

з єства твого забравши силу дужу,

дасть гіркота твоя, смертельна мука.

Як міг я осягнути власний дар,

свого таланту сховану напругу,

коли був сам-один, а всю округу

займали зграї й гніздища гагар?

Я мріяв про орлиних крил потугу,

про лет високий, смілий — аж до хмар,

та тюпав стежкою, обходив яр,

не перегнавши й гуску недолугу.

Де більше простору мені добуть?

Як виявити крил своїх могуть?

Що надих мій? То мильна булька й годі.

Поезія — гра образів і слів,

Фігурок жменя. Не в моїй природі