Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Поламані на ньому щогли й снасті,

Вкриває буря береги скелясті,

Де згашені манливі маяки.

О, гетьте ж ви, думки, мої тирани,

Чи не доволі вже мене Судьба,

Любов і Смерть цькували, мов раба,

Чи вже мої загоїлися рани?

А ти, о серце, завжди неслухняне,

На мене з недругами йдеш — хіба

Служити ворогам — це не ганьба,

Хіба мій меч їх більше не дістане?

В тобі — гінці Любові потайні,

В тобі справляє Доля всі пишноти,

В тобі готує Смерть удар мені;

Моє життя ти прагнеш розмолоти,

Тому від тебе йдуть усі турботи,

Думки підступні й лиха навісні. 

Мікеланджело Буонарроті

Я вашим зором бачу світло миле,

Яке мені, сліпцеві, — з неба дар.