Затемнене в душі моїй вікно,
А ніч хмурна проходить так помало…
Вам сонце за товариша дано,
Пустіть мене до світла, щоб воно
Мою темнющу долю осіяло.
86
Коли любові пал несе біду й содому,
Влітаючи в єство відкрите й молоде,
То як же той пожар бушує і гуде,
Зачинений навік у серці вже старому?
Чи той, хто вже відчув знесилення і втому,
Кого літа гризуть, як те взуття тверде,
Від шалу любощів на землю не впаде,
Мов дерево сухе й крихке від бурелому?
Він попелом стає в прекрасному вогні
І розлітається з вітрами до світання,
Себе від прикрої звільнивши хробачні.
Бувало, в юності я знемагав з кохання;
Мене, старого, знов його палахкотання
Нещадно обняло — чи ж довго жить мені?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сонети. Світовий сонет » автора Павличко Д.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СВІТОВИЙ СОНЕТ“ на сторінці 17. Приємного читання.
TextBook