Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Де та душа, що, мов зоря яскрава,

Висока й гідна владарського права,

Небесний нам осяяла блакит?

Я вами дихаю, для вас палаю,

Я народивсь для вашого єства,

Без вас мені нема й не треба раю;

Як радість відійшла моя жива,

В словах надію я плекав безкраю,

Та вітер порозвіював слова.

Життя летить, і днина йде остання,

Товаришує смерть великим дням.

З теперішнім, з минулим, з майбуттям

Я — в стані вічного ворогування.

Мене вбивають спогади й чекання,

Не маю спокою ні тут, ні там;

Якби я піддавався цим думкам,

То відійшов би на той світ зарання.

Вже не зазнаю щастя; навпаки —

Мій корабель несуть вітри гривасті,

Розшарпують його, як ті вовки.