Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

І вже земля підводиться в теплі,

Плодющу піднімає деревину,

До неба зводить кільчики малі.

Та все-таки святіша ніч за днину,

Бо мисль її породжує людину

Дорожчу, ніж усі плоди землі.

Хто сотворив з нічого людям час,

Той поділив його на дві частини,

Назвавши ніччю й днем ті половини,

Та ніч він ближчою зробив для нас.

На людських долях видно нам щораз

Вплив місяця чи золотої днини.

Але мені призначена з дитини

Була судьба темнот, і світ мій згас.

У темнощах — кінець мій і начало.

Затемнене в душі моїй вікно,

А ніч хмурна проходить так помало…

Вам сонце за товариша дано,

Пустіть мене до світла, щоб воно

Мою темнющу долю осіяло.