Розділ «5»

Мар’ян регоче. Йому смішно від слів Ліки, а ще — приємно йти поряд із цими дівчатами, отак обіймати їх за плечі, відчуваючи пахощі їхніх парфумів, йому хочеться дивитися, як блискотить на сонці Алінине волосся, а ще краще — лишитися отут з нею тільки вдвох…

Мар’ян раптом пригальмовує і забирає руки від дівчат. Вони йдуть собі далі, а він стоїть, як громом прибитий від свого відкриття — йому дуже подобається Аліна Соколовська. Сабрина.

Він уявив, як торкається її вуст, обіймає її стан — і від збудження аж в голові запаморочилось. Він цілий рік бачив її в університеті, але насправді не бачив. Не знав, що в неї іноді, коли вона думає, що ніхто не дивиться, очі стають беззахисні й розгублені. Зате тепер знає. Як вона зраділа, взявши до рук подаровану Наталкою фарфорову ляльку!

«Чи мені шкода її, чи я її хочу? Не можу зрозуміти. Але мені хочеться захистити її від усього світу».

Мар’ян, задумавшись, іде назирці за дівчатами. Хтось торкається його руки. Наталка. Їхні очі зустрічаються.

— Вона — дуже хороша дівчина, — Наталка бере Мар’яна за руку. — А якщо людину починаєш жаліти, отже, вона тобі не байдужа. Розумієш, Мареку?

…

— Що скажеш про нашу експедицію? Щось аборигени видалися мені зляканими.

— Якби ж я могла сказати…

Наталка розпачливо стискає долоні. Вона знає, що саме відбувається, але пояснити хлопцеві те, що знає, — отут і зараз — не може. Ще не час. Адже вони мають їхати туди, повинні. Така воля богів.