Розділ «1»

— Вона не повія, а стриптизерка, — Ліка з-під лоба дивиться на товстуху, — танцівниця.

— Ну, та ж це все одно, — масно посміхається Катя. — Ніколи б не стала заробляти таким чином!

— Даремно турбуєшся, — глузливо озвався Мар’ян, — ти таким способом справді не зможеш заробляти. Бо за тебе ніхто й мідного шеляга не дасть.

Він пропікає очима закляклу Катю і виходить з аудиторії, гучно хряснувши дверима. Онде вони пішли, Орест і Сабрина. Треба наздогнати і допомогти з речами. Цікаво, як же її звати? Ну, не Сабриною ж величати!

— Її звати Аліна. Аліна Соколовська, — то Наталка його наздогнала.

— То ти…

— Катя так гидко повелася, — Наталка зводить на Мар’яна чорні величезні очиська. — Ходімо до неї, допоможемо. Я знаю, в неї багато книжок.

— Ти бувала в неї?

— Я не до неї приходила, а до її сусідки по кімнаті. Її ніколи не було вдома. Вона тільки спати приходила, після опівночі.То ти підеш?

— Піду. Той Орест навряд чи щось допоможе їй. Швидше виїдемо — швидше повернемось.

У кімнаті справжній розгардіяш. Біляве волосся Сабрини прилипло до чола, вона похапцем пакує речі до паперових мішків і кількох величезних картатих торб.

— Ми прийшли допомогти, — Наталка оглядається навкруги. — А де ж Орест?

— Пішов до коменданта виправляти для мене обхідний лист, — Сабрина відкидає з очей пасмо ясного волосся. — Це для мене найбільша допомога, бо мені туди йти — все одно що на страту. Та стара сука знову гидоту казатиме.

— Де в тебе ще мішки? Куди пакувати? — Мар’ян похмуро зирить з-під лоба.

— Он там, під ліжком. Дякую вам.

— Нема за що. А куди переїжджаєш?

— На площу Маяковського, туди, де квіткова крамниця.

— Там добрі квартири, сталінки. Одначе дорожнеча страшна, — Мар’ян схвально хитає головою. — Одна кімната?

— Дві. А на меблі ще треба заробити.

Западає мовчанка. Ні Мар’ян, ні Наталка не уявляють собі, яким чином можна «заробити».