Розділ «1»

— Середа краще, — Мар’ян не дивиться ні на кого. — Їхати довго, це ж коли будемо на місці, а у вихідні можемо не дістатися до того пансіонату, транспорт там — проблема.

— Але я аж ніяк не можу.

— Через тебе одну ми теж не хочемо страждати! — Катя повернулась до Сабрини всім корпусом, зрадницьки відлетів і порснув у куток ґудзик її блузки.

— Дозвольте, дозвольте! — Орест гасить сварку. — Скажіть, будь ласка, яка проблема? Можливо, якось можна зарадити?

— Ніяк, — Сабрина вперто нагнула біляву голову. — Я купила собі квартиру. І до від’їзду маю розрахуватися з комендантом гуртожитку і переїхати. Речей хоч небагато, але є. Чи це, на вашу думку, не поважна причина?

— Безперечно, причина поважна, — Орест підводиться. — А якщо я допоможу вам з речами? І домовлюся з комендантом?

— Тоді інша річ, — Сабрина оцінююче оглянула викладача. — Тільки навряд чи ви впораєтесь. Речі важкуваті, возити хоч і недалеко, та на собі.

— Чому на собі? — Ліка звела тонкі брови. — Найми вантажників.

— Я б із дорогою душею. Та якщо їхати, мені будуть потрібні гроші. А вантажники і машина — це дорого, виб’юсь із бюджету.

— Хай батьки допоможуть! Попроси.

— У мене нікого нема.

— Тобто як — нікого нема?

— Отак.

Запала мовчанка. Сабрина відчула, що на неї звернені всі погляди, і це її роздратувало. Вона не любить, коли на неї дивляться.

— Тоді зробимо так. — Ліка дістає із сумочки мобільний телефон. — Йди зараз додому, хай Орест Іванович іде з тобою і вирішить питання з комендантом. А я вирішу проблему з вантажниками і транспортом. Дай мені адресу твоєї квартири, сьогодні ж ти маєш бути там. До понеділка обживешся трохи, встигнеш. У вівторок всі розрахуємося з бібліотекою, придбаємо квитки тощо. А в середу виїдемо.

— Вам треба було йти на факультет менеджменту, — Орест з повагою дивиться на тонку постать Ліки.

— Ви вгадали. Я паралельно навчаюсь і там.

— Отже, збираємося всі отут в понеділок і вирішуємо все до кінця, — підсумовує Орест і звертається до Сабрини: — Ходімо зараз до декана, хай зателефонує комендантові.

Вони підвелися і вийшли.

— Я й не думала, що робота повії так добре оплачується, — задумливо крутить в руках ґудзик Катя.