Розділ сьомий Історія Міністра

— Саме так, — Іван блиснув скельцями окулярів. — А мені було потрібно, щоб вона на мене працювала.

— Це перебір. Це… підло.

— У коханні кожен за себе, — проголосив Іван. — Хоч це, здається, теж з іншої опери. Щось у мене останнім часом канали перевантажені, і цитати плутаються.

— Як мені тепер тебе називати? — безнадійно запитав Арсен. — Іван чи Максим?

— Природно, що Івана ти зватимеш Іваном, а Максима, коли ми його оновимо, — Максимом…

— А якщо Івана вбити, тіло розтане в повітрі?

— Цілком правильно.

— А якщо мене вбити?

— Теж, — після паузи зізнався Іван. — Якщо завантажити збережений файл — так, твоє попереднє тіло самовидалиться. Ти воскреснеш не тільки в цифрі, але й у м’ясі. Власне, ти вже маєш такий досвід. Не дуже вдалий. Та все-таки.

— Я що, безсмертний?!

— Не дякуй.

— А якщо… а якщо якогось перехожого на вулиці застрелити…

— Вийде труп. Натуральний.

— І ти його не зможеш заново завантажити?

— Якщо він не оцифрований — ні.

— А, то ти ще не оцифрував усе людство? А збираєшся?

— Робити мені нічого, — з тихою досадою пробурмотів Іван. — Це дуже трудомістка й енергоємна справа — оцифрувати людину. Особистість. Оцифрувати людство — те саме, що до кожної лопати пригвинтити ядерний двигун.

Арсен заплющив очі. Теки, іконки, програми, утиліти на його робочому столі, — все було яскраве, як колись. Аніна «орхідея» вийшла з ладу.

— Я б зараз заїхав в офіс, — сказав його співрозмовник. — Але я Іваном в офіс не ходжу, щоб Анька не відстежила… Давай я вийду Іваном, зайду знову Максимом, і поїдемо далі? Ти не будеш дуже шокований?

— А обох відразу ти не можеш увести в гру? Що, акаунт не дозволяє?