Розділ сьомий Історія Міністра

— А ти жахлива істота, — сказав Арсен.

Максим довго мовчав, та Арсен і не чекав відповіді.

— Я просто хочу додому, — сказав Максим, і Арсен навіть здригнувся від звуку його голосу. — Мій дім дуже далеко. Єдиний шанс — надіслати себе, як файл по мережі… якщо зберу інформаційну машину достатньої потужності.

— То ти справді інопланетянин?

— Я чужий, — сказав Максим з дивною інтонацією. — Чужо… земець. Чужо… світець, так точніше. Я частина тієї сили, що вічно хоче зла й вічно чинить добро… Цитати з мене пруть і пруть, і все не по суті.

— Був би шанс для людства, — сказав Арсен. — Якби воно все тебе зненавиділо. І об’єдналося.

— Та що з ним буде, з твоїм людством?! — Максим раптом розізлився. — Воно й крутіші бачило часи! І війни! І переселення! І кризи! Воно живуче, зараза, ніщо його не бере. Я піду, а воно залишиться, і через десять-двадцять років усе стане, як і було. Поки не з’явиться черговий бідолаха… Чогось мені здається, що я не перший, хто цю машинку використав за призначенням. І не останній.

Арсен помацав сидіння під собою. Сухе, от щастя. У тій «Шкоді» (то це була «Шкода»!), котра влетіла під самоскид, сидіння мокре напевно. І нікого нема. Машина-примара.

— Думаєш, після цього я на тебе працюватиму?

— А в тебе є вибір? — сумно запитав Максим.

Машина нарешті проїхала перехрестя й знову зупинилася.

— Подивись там, у бардачку, — так само сумно сказав Максим.

Арсен відкрив пластикові дверцятка. Бардачок був забитий дисками в тонких прозорих коробочках. Перші два диски, малинові, з логотипом невідомої фірми, були підписані маркером: «Аня». «Толік».

— Брешеш ти все, — вичавив Арсен.

Максим знизав плечима:

— Мені дуже жаль. Аня порушила баланс. Поки вона спала з Іваном, кохала Івана, слухалася Івана, все йшло за правилами. Але коли вона захотіла здивувати Івана, зрівнятися з Іваном, довести, що вона не просто дівка, а ще й сильна особистість…

— Цить.

— Це не ігри, не бійся. Твої товариші тепер — програми. Вони втратили частину функціональності, зате не питатимуть, чи етично зносити захист чужого компа або тримати в мережі п’ятдесят фальшивих ЖЖ-юзерів.

Арсен повернув диск з написом «Аня» й побачив на його світлому, блискучому боці віддзеркалення свого обличчя.

Вона така сама утиліта для Максима, як і я, подумав він, дивлячись собі у вічі. Але тільки мною маніпулювали, розважаючи, почухуючи черевце, підгодовуючи самолюбство лестощами. Аню тримали на повідку, використовуючи натуральне кохання. Справжнє, без домішок, жертовне, таке, як у Трістана та Ізольди.