Розділ сьомий Історія Міністра

— А що, він тобі потрібний?

— Я до нього звик.

— Ще скажи, що тобі було його шкода.

— Мені було його шкода, — повторив Арсен.

— Як будь-якого персонажа.

— Як людини. Я звик, що Максим — це людина…

— Я тебе колись обманював? Я ж попереджав, що Максим — термінал, тобто по суті той же персонаж!

Арсен злизнув сльозу. Потім другу. Не було сили їх витирати. Нікого було соромитися.

— Це в тебе шоковий стан, цифровий, — сказав Іван. — Ти не переживай — хочеш Максима, буде Максим, до його пики звикло вже стільки народу… Не всі ж такі, як ти, цифровий.

— Такі… які?

— Здогадливі, — просто пояснив Іван. — Анька й досі не розуміє.

— А що буде, як зрозуміє?

— Доведеться її позбавити цього потрясіння, — пробурмотів Іван.

Машина виїхала на шосе, але швидкості набирати не стала, попленталася тихенько в правому ряду.

— Що ти з ними зробиш?!

— Нічого. Я їх використаю. Вони мені потрібні.

— Як щітки. — Арсен замружився. — Як віники. Як швабри…

— Як тонкі й складні прилади, — м’яко поправив Іван. — У тебе там була десь у запасі утиліта, що регулює нервову систему?

— Свою нервову систему я цілком можу відрегулювати сам! — Арсен хотів би говорити тихо й вагомо, а замість цього раптом істерично закричав, і голос почувся надтріснутий.

— Не злися, — примирливо сказав Іван. — Як собі хочеш.