Розділ четвертий Маніпулятор

— А як я повернуся назад?

— Ніяк. Назад твоїх можливостей не вистачить зовсім, тому я тебе витягну. Ти ж мені довіряєш?

— Т-так.

— Берися за мишку. Створюй собі зручний інтерфейс. З кількома програмами одразу ти ще не працював.

Арсен вийняв мишку з кишені. Максим розвернув до нього ноутбук. Там, на екрані, на намальованій рівнині з мальовничими струмками, стояв лицар Ланселот, величезний, з левом на нагруднику і з драконом на шоломі.

— Заплющ очі, — підказав Максим. — Не спіши, час є. Він сидітиме в кабінеті хоч до півночі.

Арсен заплющив очі. На внутрішньому екрані, як і раніше, були тільки дві цеглини.

— Уявляй іконки, найпростіші. Візуалізація — хай буде око. Блоха… Ну, ти блохи не уявиш…

— Уявлю!

Під заплющеними повіками зарябіло. З’явилося око, кругле, заплющене, з віями. З’явилася мураха. Хоч Арсен збирався уявити блоху. Потім з’явилося стандартне зображення папки.

— Вмикай візуалізацію.

Арсен клацнув по оку. Уявне око розплющилось.

— Так, пішла програма. Розплющуй очі — повільно.

Арсен послухався.

Вчепився в підлокітник. Ледь не впустив мишу. Він опинився в каламутному потоці, верх і низ помінялися місцями, підлога нахилилась. Він побачив яскраву пляму й провалився в неї — як та муха, колись, під час гри в таборі. Він стояв, з левом на нагруднику, серед мультяшного поля, і на обрії бігали, дивно перебираючи ногами, інші намальовані фігури. Деякі билися на мечах.

«Арсене, все гаразд?» — побігли букви в лівому нижньому кутку.

Він не зміг відповісти. Не слухалося горло.

«Уявляй відповідь графічно».

«Так».

«Освойся. Бачиш стрілку?»