Розділ четвертий Маніпулятор

— Я тільки хотів запитати… — пробелькотів Арсен.

Йому наче з розмаху заїхали по фізіономії. Відчуття було шокове. Навіть голос пропав, один хрип лишився.

— Я справді дуже зайнятий, — сказав Максим трохи м’якше. — Я майже не сплю, а будь-якому людському організму треба все ж таки спати. Запитуй дуже швидко.

— Чим… за це… треба платити?

— За що — «за це»?

— За ці… подарунки? Ти запитував мене, що я хочу…

— Ти хочеш усього й одразу, і бажано задурно. Звичайна річ. Я сам так хочу.

— Максиме, це… за це платять роками життя, або чимсь іще… таким?

— Ти боїшся втратити безсмертну душу? — голос у телефоні зблиснув сарказмом. — Ні. Душі — не мій фах. Розписуватися кров’ю не треба. Роки життя… це взагалі з царини літератури. Я не лихвар, не оперетковий спокусник, я не співаю арій Фауста, ти безсовісно палиш мій час. Я тільки й хотів, щоб ти тестував для мене гру! Витратив на тебе казна-скільки сили, тепер треба шукати когось на заміну, знову марнувати час… Що ще?

— Я можу погодитися працювати з тобою, але тільки тимчасово?

— А я що, пропонував тобі довічне рабство? Ти договір узагалі читав?

— М-максиме… — Арсен знову затнувся. — Я спробую, добре?

— Годі морочити мені голову, — суворо сказав Максим. — У мене двоє першокласних випробувачів, Толік та Аня, а на твоє місце я когось підберу.

Арсен затримав подих.

Виявляється, він звик бути обраним. Бути особливим. Він знав, що розумний, а для своїх чотирнадцяти років — ледь чи не геній. Він знав, що йому дозволено більше, ніж іншим, і життя його очікує якесь особливе, бо він талановитий незвичайно, і характером твердий, і міркує, і вміє крутити людьми.

Він не здивувався, коли Максим обрав його для своїх дивних пригод-авантюр. Не здивувався, ставши здобувачем престижного місця поряд з дорослими. Він сприймав це як належне і навіть не дуже радів.

Максим тримався з ним як рівня. Наче вони добрі друзі: жартував, базікав, запросто садив у свій джип. Проте Арсен злякався й утік. Тепер на його місці буде хтось інший. Талановитіший. Везучіший. І сміливіший.

…От і нехай той, інший, грається у своє життя на компі! Підставляється під віруси, нехай його душать голими руками, а в Арсена попереду життя, школа, інститут, робота…

— Ну, чого мовчиш?

Максим, виявляється, ще не вимкнув телефон. Та він же мене маринує, зрозумів Арсен. Як м’ясо, щоб я розм’як. А я вже розм’як, далі нікуди!