Розділ четвертий Маніпулятор

— Але ж це насильство, Арсене. Насильство над особистістю й природою. Нерідко так буває, що людина, вже подорослішавши, уже завівши родину, раптом зустрічає єдине щире кохання… — Максим говорив ледь наспівуючи, наче читав баладу, у глибині його очей сиділа іронія.

— Плювати я хотів! — Арсен стис кулаки.

— Зрозуміло. Тоді сприйми, як даність: у деяких випадках люди — це персонажі. Для їхньої ж користі. Своїх хлопців у таборі пам’ятаєш?

Арсен швидко кивнув.

— Твої програли, — Максим крекнув. — Хоча боролися гідно. Думаю, вони і з тобою програли б, бо ти занадто педантичний… був на той момент. Отже: чи згодний ти взяти участь в операції «Прощавай, коханко»?

— Так!

— Чудово. Поздоровляю, ви здобули рівень: майстер-маніпулятор…

Максим відкинувся в кріслі, задер ноги на стіл і вп’явся очима в екран. Здавалося, він дивиться захопливий фільм, хоч на моніторі нічого не відбувалося: батько знову сів, опустив голову, і так завмер. По зображенню повзли зеленуваті смуги.

— Ти йому дзвонив, чи що? — процідив Максим крізь зуби.

— Так.

— І сказав, що все знаєш?

— Не прямим текстом, але…

— Молодець. Ні, чесно, вдало вийшло. Він думає саме про те, про що нам треба, щоб він думав…

— А як ти знаєш, про що він думає?

— Я? — неуважно спитав Максим.

Арсен зустрівся з ним очима й раптом відчув, як іде мороз по спині. Він увесь час забуває… витісняє зі свідомості, з ким спілкується.

— Боїшся? — тихо спитав Максим.

— Ні.

— Я можу зробити те, що ти просив, хоч зараз. Але хочу, щоб це зробив ти.

— Я готовий.