Розділ четвертий Маніпулятор

Міністр ніколи б не став затинатися, м’ятися, трястися. Міністр завжди чітко знав, чого хоче, чим можна пожертвувати заради мети, а чим не можна. Якби Міністр, а не заляканий підліток, тримав зараз у руці слухавку…

Арсен різко видихнув, підібрав м’язи живота. Потім глибоко вдихнув.

— Максиме, ти ж розумієш, що людині неприємно, коли її вбивають. Це було грубе порушення правил гри з твого боку, але я визнаю, що теж учинив неправильно.

Секундна тиша.

— Непогано, — визнала слухавка. — Добре. Давай ми обидва визнаємо свою неправоту, і… що? Розбіжимося?

— Я б хотів, — Арсенів голос здригнувся, — мати від тебе гарантії… безпеки.

— Та нема нічого простішого! У тебе утиліту ввімкнено?

— Так.

— Питай, що хочеш!

— Я можу бути… чи ти мене… я…

Міністре, Міністре, допоможи!

— Я можу бути впевнений у своїй безпеці, працюючи з тобою? І в безпеці своїх близьких?

— Так.

«Правда».

— Так, — монотонно повторив Максим. — Так!

«Правда. Правда».

— Я, в принципі, — Арсен затнувся. — Я готовий працювати. Я готовий.

Він був страшенно радий знову опинитися в кабінеті з моніторами. Він не забув, що його тут задушили на одному зі столів, голими руками, мов Дездемону. Та ця подія вже не здавалась йому значною. Це наче в грі персонажа вхекали: устав, обтрусився, ожив.

— Каву будеш? — за своєю звичкою запитав Максим.

— Так, дякую, — кивнув Арсен і несміливо запропонував: — Хочеш, я тобі зварю?