Розділ четвертий Маніпулятор

— Звари, а то в мене вже очі злипаються… Почнімо з моменту, де той раз довелось перерватися. Маніпулятори. Наприклад, я. Ти помічаєш, як я це роблю з тобою?

— Так.

— Але піддаєшся, хоч не одразу й не завжди. Це груба, явна людська маніпуляція, її можна навчитися, можна навчитися її розпізнавати й пручатися. А там, в аптеці, ти помітив момент маніпуляції?

— Ні.

— Бо я керував тобою прямо. Мишкою. Аналогія: я можу трясти коробочку, змушуючи кульку котитися по жолобку в потрібному напрямку. А можу взяти кульку пальцями й покласти туди, куди мені хочеться її покласти. Ясно?

— Приблизно. Не ясно одне… Це чари. Єдине слово спадає на думку: магія. Заклинання. Чарівна паличка. Це магія?

Максим усміхнувся. Арсен зрадів його усмішці — з початку розмови Максим був незвично серйозний, навіть похмурий.

— Чари, так? — Максим поставив чашку на стіл. — А голос у телефоні — не чари? Як це людина може залізти в таку маленьку пластмасову коробочку? Особливо якщо насправді вона перебуває за сотні кілометрів? Друзяко! Мільярди людей користуються пультом дистанційного керування, мов чарівною паличкою. Мільярди користувачів викликають свою операційну систему, як джина з пляшки. Обивателеві часом не зрозуміти навіть принципу роботи, але користуються всі. Тобі ясно?

— Ясно. Та бачиш, мені простіше вважати тебе чарівником, ніж…

— Розумію. Психологічно комфортніше. Нехай, вважай мене чарівником. До речі, програмка, яку я тобі дав — працює?

— Ага.

— «О, скільки відкриттів чудових», — продекламував Максим. — У неї є побічний ефект: відкриваються таємниці, яких краще не знати.

— Ага… — Арсен опустив очі.

— Що сталося?

— Батько… він… у нього коханка, — вичавив Арсен.

— Щасливі люди, — Максим вишкірився. — Гаразд, жартую. Тобі це не подобається, мабуть? Ти хочеш виправити ситуацію?

— Так.

— Подивимось… Де він?

— На роботі. Мабуть. Він завжди в такий час…

— Ще краще.