Розділ четвертий Маніпулятор

Арсен посидів іще. Тепер або щось зміниться, або нічого не зміниться вже ніколи, і з цим доведеться якось жити…

Він покрутив мишу на провідку. Сам собі нагадав Максима. Тепер зрозуміло, що означає цей жест, — жест чаклуна, що з усмішкою грається чарівною паличкою немислимої могутності.

А я ж не витримаю, подумав Арсен. Я просто не зможу отак повернутись і відмовитися від… усього цього. Оцього, що він мені показав. Тим більше тепер, коли мені так потрібен чарівник. Мамі потрібен. Та й батькові теж.

Вовків боятися…

«Терміном на один рік, — було написано в договорі. — З можливістю продовження… за погодженням сторін… з можливістю дострокового розірвання без попереднього повідомлення…»

Так, але коли він скористався своїм правом, його долю раптом перелопатив «імовірнісний черв’як»! Так, але укладати договір з істотою, що користується людським тілом, як ігровим персонажем… Арсена вбили, він відродився. Життя, наче зіпсований файл…

Це ж божевілля — знову йому дзвонити. Напрошуватися на неприємності. Це ж на голову не налазить. Не треба. Схаменися, востаннє прошу…

— Алло… М-максим?

— Так, — відгукнувся знайомий голос, але без звичної теплоти, досить-таки прохолодно. — А це хто?

— Це я, — сказав Арсен, трохи вражений. — Арсен.

— А-а-а… І що ж ти хочеш?

Арсен запнувся.

— Я… довідався, що ви там закінчили, е-е-е, сесію, в таборі… Хотів запитати…

— Що саме?

— Ну…

— Арсене, ти просив тебе відпустити?

— Так…

— Я це зробив? Я від тебе відчепився? Я відмовився від твоїх послуг, хоч мені це дорого коштувало, правильно?

— Так…

— Тоді що ти хочеш? Побалакати? Я не маю часу на розмови, вибач. Якщо ти зі мною не працюватимеш, ти мені не цікавий.