Розділ «Картопля»

— Це тітка, що неправильно переходила дорогу, — дуже серйозно повідомив художник. — Нам про таке розповідали!

Мовчки проклинаючи дуреп-виховательок, що залякують дітей усякою дурнею, Богдан вивів сина у двір із пропахлого кашею коридору. Снову пішов сніг і перестав. Денис повільно та докладно розповідав, що було на обід, що на сніданок і що на вечерю. Підходячи до тролейбусної зупинки, Богдан здалеку побачив юрбу біля переходу; над юрбою піднімався самоскид. Миготіла синім міліцейська машина, трохи віддалік стояла «швидка допомога». Богдан сильніше стис руку сина і потягнув його подалі; у роті стояв огидний присмак. Змокріли долоні в рукавичках з штучної шкіри.

— …Яке там жива, навпіл переїхало… — долетіло від зупинки, де посходились жінки. Підійшов тролейбус.

— Пропустіть з дитиною! — гаркнув Богдан зненацька грубо і, міцно пригорнувши до себе принишклого Дениса, угвинтився в переповнені задушливі надра.

— Адже ти розумієш, що це просто збіг? — запитала Люська. — Ти так засмутився через цю видру Катерину… Так ще картопля… На біса вона нам здалася?

— От-от, — підтвердив Богдан.

— А біля того переходу вічно усякий жах. Погане місце. Місяць тому хлопчика збили — перебігав…

Богдан важко зітхнув.

— Гнатович, — Люська поморщилася. — До речі, цього птаха я бачила. Сидів на сміттєвому баку.

— Справді?!

— Ну явно не ворона… Хоча великий. Дуже схожий на того, що у нас у селі під дахом жив.

— У нього ока немає.

— Щодо ока я не помітила, здалеку бачила… Але явно покалічений, ледь літає. Знаєш, часто буває, що підранки не летять на зиму, а пристроюються де-небудь у місті… Треба підгодувати.

— Люсько, слухай, це той самий, що у нас під дахом…

— Ага. Прилетів за триста кілометрів до тебе в гості. Авжеж.

Глузливий Люсьчин тон привів Богдана до тями. Але на Денискові малюнки він побоювався дивитися ще довго — майже два тижні.

Богдан сидів за роботою, коли повернулися з прогулянки Люська з Денисом. Люська тримала санки, Денис — стару ковдрочку, що служила підстилкою. З мокрих полозів падали на лінолеум сніжні ляпки.

— Змерзли? — запитав Богдан, замикаючи двері.

— Ага, — сказала Люська дивним голосом. — Трішки…

І взялася розстібати на Денисові шубку, але Богдан уже знав: щось трапилося.