Розділ «Картопля»

— Лопату знайди! — повторив старий, заглядаючи Богданові в обличчя майже з розпачем. — У лопаті твій порятунок…

Коли перший з них, увесь якийсь мутний і вихлюватий, зринув з під’їзду і заступив Богданові дорогу, той уже знав, чого чекати, і побіг, не затримуючись ні секунди.

Судячи з тупоту і матюків, за ним гналися п’ятеро, не менше. Навколо не було ні душі, ліхтарі не горіли, Богдан біг, боячись одного — випустити папку з дисером. Переслідувачі, замість того щоб розчаруватися і відстати, з кожною секундою сповнювалися азартом:

— Зупинись, суко!

Богдан спіткнувся й упав. Навколо захлюпали по багнюці черевики, хтось тріумфально штовхнув його в бік, потім ще…

— А-а-а! — розчахнулося вікно, стукнула рама. — Убивають! Людочки! Міліція!

Неподалік басовито загавкав пес. Богдана штовхнули ще раз, наостанок — і тупотіння швидких кроків віддалилося, застукало по бетонній доріжці, потім по асфальту, нарешті стихло…

Поруч стояв сусід із догом. Вірніше, сусід стояв, а дог описував навколо схвильовані кола.

— Бодя? Ти?

Жінка у вікні матірно грозила «цим гадам» усіма можливими карами. Богдан піднявся, притискаючи до грудей папку з дисером:

— Спасибі…

Пальто пропало. Нічого страшного: і Богдан і Люська розуміли, що могло скінчиться набагато гірше.

У господарському магазині стояв щільний хімічний запах. Богдан довго і

безцільно розглядав сапки без руків’я, граблі, бляшані лійки, пакетики з добривами. На товстій картонці лежала лопата. Темна, зі світло-сталевим обідком навколо вістря, що жодного разу не пробувало землі, вона здавалася не мирним інвентарем, зброєю убивства. Богдан дивився на лопату третій день підряд; купити її означало визнати себе божевільним. Не купити — відмовитися від останньої зброї в боротьбі з долею, що сказилася.

— Що ви усе дивитеся? — поцікавилась товста продавщиця. — Беріть, поки є. Сталь гарна. Держачок вам підберемо.

— Дорого, — сказав Богдан, обмацуючи в кишеньці сумки купу паперових купонів. Від портмоне довелося відмовитися, — по-перше, їх немилосердно крали. По-друге, така маса грошей не вміщувалася ні в один гаманець…

— Навесні подорожчає! Та ще і не буде, усе розгребуть під сезон… Беріть!

«Лопата тебе врятує», — Богдан згадав і здригнувся. Навіщо лопата? Чи не могилу собі копати?!

— Мені не треба, — повідомив розчарованій продавщиці. — Дачу продали…

Повернувся і пішов до дверей.