Розділ «Картопля»

Лопата стояла в коморі. На лезі її висихала грудочка землі з палісадника.

Денис видужав. Забрали ялинку і стали чекати весну. Катерина Сергіївна нарешті змилостивилась — на останній зустрічі з керівником Богдан був визнаний гідним деяких підбадьорливих слів.

У неділю — перед тим, як після довгої перерви відправитися до садочку, — Денис зажадав чистого паперу. Йому, бачите, захотілося малювати. Люська вже полізла в стіл за альбомними аркушами, але Богдан, що прибіг із кухні з чашкою кефіру в руці, заявив, що хоче почитати Денисові казку. Проспівати йому пісеньку. Показати ляльковий театр. Саме зараз.

І півдня, забувши про свої книги, возився із сином. Власноручно викупав його у ванній та вклав спати; фарби так і залишилися стояти на столі поруч із чистим аркушем з альбому.

Ранком він не пам’ятав свого сну, але в тім, що це було страхіття, сумніватися не доводилось.

— Що з тобою? — запитала Люська, побачивши його обличчя.

— Погань якась снилася. — Богдан покрутив головою.

— Зміна атмосферного тиску, — непевно промурмотіла Люська, і Богдан кивнув:

— Мабуть…

За Люською і Денисом зачинилися двері. Богдан побрів на кухню доїдати свій сніданок. Зовні, на бляшаному козирку вікна, сидів великий птах, схожий на ластівку. Дивився на Богдана єдиним оком. Бив крилами, змахував з козирка грудочки примерзлого снігу.

Біля третього під’їзду стояла чорна кришка труни — вітер знехотя смикав широке мереживо. Богдан згадав, що помер дідок — хазяїн болонки, той самий, який щоранку вигулював її в жовтогарячому на хутрі пальтечку.

Темними тінями снували люди. Ляскали двері під’їздів.

Богдан опустив штори. Подзвонив на роботу і сказав, що хворий. Потім подзвонив приятелю, з яким повинен був зустрітися в бібліотеці, і відмінив зустріч.

Він згадав, що йому снилося. Овочева база, тільки навпроти, на перекошеному ящику ніхто не сидів. Хтось дивився у спину, увесь час у спину.

— Чекай… Сьогодні… Чекай…

Там, у сні, Богдан крутився дзигою, очікуючи нападу, стискаючи в руках…

Він відкрив комору й витяг лопату. Нігтем зчистив прилиплий бруд.

О пів на п’яту подзвонила заклопотана Люська. У неї занедужала мама — Люська збиралася сьогодні ночувати у неї, прихопивши із собою Дениса.

— Ти там як? — запитувала Люська крізь тріск у слухавці. — Отямився?

— Зовсім, — відрапортував Богдан.