Розділ «Підемо в підвал?»

Пентакль збірка

— Підемо в підвал? — запитував Карлсон.

Ніякого пропелера, як у мультику, у Карлсона не було. Якщо живеш у підвалі, пропелер ні до чого. Там літати ніде. І штанів на помочах у смішну клітинку у Карлсона теж не було. Він завжди ходив у довгій сорочці до п’ят із кружавчиками біля коміра. А комір збирався в гармошку спеціальним шнурочком, від чого обличчя Карлсона відразу робилося зі звично-синюшнього темно-ліловим з плямами вугільного рум’янцю на щічках. Якби Малюк прийшов на урок у такій сорочці і без штанів, його б, мабуть, зі школи вигнали. Однокласники засміяли б. А мама тиждень лаялася. Утім, мама лаялася б рік, напевно, а тато взявся за ремінь, якби вони довідались, що Малюк ходить гратися у підвал із Карлсоном.

Добре, що Карлсона ніхто не бачив.

Першого разу Малюк злякався. І нічого соромітного чи смішного тут немає: кожний злякається, якщо до нього просто у дворі підійде синій товстунець у дівочій сорочці, запобігливо посміхнеться і запитає:

— Підемо у підвал?

— Ні-і — захитав головою Малюк, коли це трапилося вперше. Він тоді ще не знав, що хоч усю голову в клубок змотай, Карлсон усе одно не відстане. Такий приставучий вродився. — Мені не можна у підвал. Мені мама не дозволяє.

— Можна, — ласкаво погрозив пальцем Карлсон. — Тобі можна.

Він стягнув шнурок біля коміра, густо налився ожинним соком і додав, моргаючи:

— Тобі дуже потрібно у підвал. Ми там будемо гратися. Ходім…

Підвал виявився зовсім поруч. Навіть іти нікуди не треба. Моргнеш раз, другий — і ти в підвалі. Ні, спершу ти на сходах: вузьких, кам’яних, затиснутих між стіною, що облупилася, суціль в іржавих потьоках, і високим бортиком з бетону. Сходинки різного розміру. Малюк завжди спотикався на сьомій — щербатій, сколеній, якійсь недоробленій — і ледве не падав униз, на брудний запльований п’ятачок землі перед дверима. Добре, що Карлсон устигав схопити приятеля за плече. Тут не можна було спотикатися і падати. Просто спотикатися — ще нічого, напевно, тут кожний спотикався, а от падати — нізащо. Упадеш, і відразу станеться щось погане. Будеш валятися, як дохла кішка. Ну, ця, сіра в смужку, що тут вічно валяється.

Спасибі доброму Карлсону — підтримував.

Правда, на плечі залишався синець, схожий на лапчастий кленовий лист.

Величезний замок на дверях хрипів і коливався, коли в ньому колупалися ключем. У замка був поганий настрій і застуджене горло. «Скажи: а-а-а!» — жартував Карлсон, наслідуючи вухогорлоносу, товстому дядькові-лікарю з поліклініки, із круглим дзеркалом на чолі, що лікував одного разу Малюка від ангіни. Пізніше, коли Малюк призвичаївся, Карлсон став довіряти йому вставляти ключ-ложечку в глотку замкові. «А-а-а!» — веселився Малюк, наслідуючи друга, і виходило голосно, оглушливо голосно, аж трусилося все замкнене нутро підвалу:

— А-а-а!..

Замок заковтував і відчинявся.

Дужки виходили з нього рожево-слизуватими, наїжачені двома ріжками.

У підвалі звідусіль росли корені будинку. Вони ссали зі стін кров, що пахне залізом, — і гілкувалися, розбухали, випиналися вузлами згонів, волого блищали заклепками. По вузлах згонів можна було підрахувати, скільки будинку років. Іноді корінь лопався, з чорного нутра хлюпало свистячою парою або струменем рідини. Карлсон годинами міг бавитися, танцюючи біля кореня, що лопнув. А Малюкові ця гра швидко набридала, і він починав бігати по стелі з Гниличкою.

Але все це відбувалося потім, коли Малюк звик.

Першого ж разу вони відчинили двері підвалу, ввійшли в сплетення коренів, вдихнули вогке, по-особливому дражливе повітря, і на цьому підвал закінчився.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Пентакль збірка» автора Дяченко М.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Підемо в підвал?“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи