Розділ «Картопля»

— Напевно…

За вікном ледь світало. У дворі голосно лаялася двірничка. Богдан виглянув. Двірничка виливала душу дідусеві з третього під’їзду. Біля ніг дідуся вертілася болонка — мерзла, незважаючи на жовтогаряче пальтечко.

— Обережніше там, — сказав Богдан, випускаючи дружину і сина на сходовий майданчик. І навіщось уточнив: — Слизько…

— Ага, — посміхнулася Люська. — Не хвилюйся.

Визираючи з кватирки, він дивився, як вони йдуть через двір. Повз яму на асфальтованій дорозі — глибоку, але не широку. Не ширшу від леза лопати.

— Санепідемстанцію викличу! — загрожувала двірничка невідомо кому. — А раптом воно заразне? А раптом воно тут розплодилося? Ось, помилуйся!

І вказала Люсьці на сміттєвий бак, де на купі мотлоху лежало, очевидно, падло. Люська тільки глянула — відсахнулася і швидко потягла Дениса геть.

Перед тим як повернути за ріг, зупинилася і подивилася на вікно кухні. Зустрілася поглядом з Богданом, погляд простягнувся між ними, як ниточка.

І Люська посміхнулася.