Розділ «Сердолікова намистина»

— Ти втомився, — дівчина обережно поклала долоню йому на плече. — Дуже втомився. А я тебе скривдила.

Максим уперто похитав головою.

— Ніхто нікого не кривдив. Подумаєш, поговорили кілька днів на інтелектуальні теми! Я все-таки закінчу. Кажуть — рідна земля. У мене є рідна земля, але не ця. Бруд, скособочені хати, п’яні селяни, запльований цвинтар… Вона що, така — Батьківщина? Та вони навіть українською говорити не навчилися!

— Але ж ти зараз чомусь подумав про них? — дівчина сіла ближче, торкнулася обличчям його обличчя. — Подумав, і тобі стало боляче… Може, тому що ти поховав ту дівчину.

— Тебе?

— Мене. Поховав і дозволив ненадовго повернутися до живого. Але мені час іти.

Вона дістала сердолік, підняла долоню… Намистина була мертвою.

— Чекай, чекай!..

Ніна знехотя відірвала губи від його губів, ривком відсунулася назад, навіщось поправила волосся.

У темряві її обличчя здавалося зовсім іншим, незнайомим.

— Почекай, Максиме! Ти відразу зрозумів, навіщо я тебе покликала, але… Послухай!

Він важко перевів подих, справляючись з вогнем, що його затопив. Ніна була зовсім поруч, він уже відчував її плоть, чув її серце.

— Дівчина, яку ти воскресив, у твоїй владі. Ти — скіф. Але якщо… Ні, не так. Уяви, що у цієї дівчини є ще право повернутися. Надовго, на ціле життя — якщо знайдеться той, кому її життя потрібне. Це і є чудо! Але боги змушують спочатку пройти іспит. Іспит і для мене, і для тебе. Я можу дозволити тобі все, але тоді піду навіки. Намистина не засвітиться, Максиме! Я залишуся для тебе примарою, тінню з могили. Якщо ж тобі вистачить цієї ночі і старої ковдри, не стану заперечувати… Але спочатку віддам тобі намистину.

Максим повільно встав, поправив сорочку, відвернувся, усмоктуючи зіницями пітьму.

— Ніно! Хоча б зараз… Про що ти? Яке чудо? Чудес не буває, Ніно! Ти маєш рацію, ти старша, ти розумніша…

— Розумніша — не значить безжальніша, — дівчина теж підвелася і так само подивилася в ніч. — А ось ти не правий, насправді ти віриш в чудеса… І даремно не віриш тій, котру підняв з могили. Уяви тільки, що все так і є!

Максим похитав головою і не відповів. Ніна підійшла, поклала руки йому на плечі.

— Тоді я вигадаю іншу історію. Навіть не вигадаю, просто перекажу іншою мовою. Я мусульманка, Максиме. Таке дивно чути тут, чути тобі, адже ти навіть не хрещений. Але у нас все інакше. У нас… У мене теж є своя земля, але на ній не кургани, а гори. І є наречений, він офіцер, служить на китайському кордоні. Про наше весілля батьки домовилися багато років тому. Почекай…

Вона різко відсунулася, схилилася над ковдрою, знайшла пачку сигарет. Голосно клацнула запальничка.

— Я його не люблю і не піду за нього заміж. Бігати й ховатися не буду, скажу в лице. Тому і їду. Родина не вибачить, мене не пустять додому, проклянуть. Можуть навіть убити. Але я все одно це зроблю.