Розділ «Сердолікова намистина»

тимчасово доведеться забути. Психолог, значить?

— Не тільки мотивації, Ніно. У нас із тобою однакова звичка знаходити наймудрованіші слова для найпростіших речей, ми обоє про себе занадто високої думки, а познайомитися зі мною ти все-таки хотіла.

На цьому можна було б і розійтися. Але вони залишилися.

Дощ пішов наприкінці четвертого тижня. Великий Закон шкідливості, про який знає кожний археолог, спрацював без збою. Що користі в уже зробленому, у витягнутому, спакованому й описаному, якщо зривається головне, заради чого затіяно сезон? Великий Курган, майже розкритий, звільнений від дивовижної багатометрової засипки, майже готовий віддати усе, що вціліло від Часу, здавалося, передумав. Акуратний, п’ять на п’ять «квадратів», розкоп не так уже й повільно, зате напевне, перетворювався в басейн із слизькими глинистими стінками.

Земля не поспішала віддавати своїх мерців.

Вранці, коли закапало, начальник Сергій Сергійович став білим. До полудня, як полило, — жовтим. Після другої години дня злива стихла, і обличчя Сергія Сергійовича почало рожевіти.

На п’яту вечора знову лило, цього разу нещадно, від усієї душі.

Дивитися, як начальник зеленіє, Максим не став. О п’ятій п’ятнадцять він уже підходив до дерев’яного будиночка біля ріки. Третього ліворуч, синього, з невеликою верандою.

Ніна стояла біля відкритих дверей, затиснувши в пальцях сигарету.

— Ти куриш, — відзначив він очевидне, але раніше не зауважене.

— А у вас дощ, напевно, все залило, але ти — не куриш, — погодилася дівчина, затягуючись востаннє і кидаючи недокурок у найближчу калюжу. — Висновок: мої обставини складніші.

Він подивився Ніні в очі й зрозумів, що ігри в прикладну психологію скінчилися. Зовсім. На мить Максим пошкодував, що прийшов. Але раз прийшов…

— Допомогти можу?

Безпомічне за формою і за змістом питання давало право на будь-яку відповідь.

Від просьби позичити двадцять карбованців до пропозиції здійснити чудо. Причому тут же, не сходячи з мокрої веранди.

— Можеш. Здійсни чудо.

Дивно, але Максим ніби цього й очікував. Волога долоня сковзнула в кишеню штормівки.

– Єдина вартісна річ у мене, крім залікової. Але залікова чудес не здійснює. Ця — може.

Крапля, що зірвалася з бляшаного карниза, умила сердолік.

— Заходь до будинку, я чай заварила, — Ніна обережно взяла в руки намистину, на мить замислилася. — На ній же кров, правда? Твоя?