Розділ «Життя та смерть Сергія Кабана»

– І що, зовсім ніяк?

– Зовсім.

– Зрозуміло. Спасибі тобі, зьомо, – Кабан повернувся до «шістки» і повідомив Тимофійовича, що до України доведеться їхати на машині.

– Не вийде, – раптом уперся Тимофійович. – У мене номери досі українські, а права і паспорт – вже російські. Можуть машину на штрафмайданчик поставити.

Кабан здивувався ще раз місцевим порядкам і знову засунув руки в кишені спортивок.

– Зьомо, – покликав він прикордонника, – а як мені на ту сторону перебратися? Дуже треба, а машина переїхати не може.

– Подзвони своїм, скажи, хай вони проїдуть українських прикордонників і виїдуть на «нуль», нейтральну смугу. Там зустрінетеся, ти з машини в машину пересядеш – і всі діла.

«Шістка» Тимофійовича і джип батька Кабана зустрілися рівно посередині «нуля», за ними за декілька сотень метрів майоріли на пунктах пропуску на прохолодному вітрі прапори України і Росії.

Дружина Кабана не впізнала, так він схуд і змарнів. Ковзнула шукаючим поглядом, як по чужому, і стала заглядати в «шістку», шукаючи там свого чоловіка.

– Свєто, – сказав він, – це ж я, Сірий.

Вона впала до нього в обійми і розплакалася. «Тепер точно не уб’є, – з усмішкою подумав Кабан. – Принаймні точно не сьогодні!»

Батько ще довго про все говорив із Тимофійовичем, обговорювали політику і рибалку, вони давно не бачилися, але Свєта, прийшовши до тями, розплакалася ще раз і вони, нарешті, роз’їхалися.

Зручно влаштувавшись на задньому сидінні, Кабан тримався за бік і дивився у вікно. Можливо, вперше в житті він так гостро відчував, що повертається на Батьківщину. Не витримавши натиску запитань батька і дружини, через півгодини він упустив голову на груди і міцно заснув. Він ще не знав, що його пригоди не закінчені, і через декілька тижнів доля подарує йому можливість відповісти добром на добро, і йому випаде нагода поклопотатися про Нюсю, яку зацькують «бандерівкою і фашисткою» медсестри і лікарі, і її чотирилітню донечку. Вони житимуть у Кабана в будинку доти, доки Нюся не знайде за допомогою військового лікаря, який із важким пораненням у червні потрапив до Амвросіївської лікарні і якого вона доглядала, роботу в госпіталі, і не винайме квартиру в Харкові. Через пару тижнів до неї переїде інтерн Женя, син Степана. Але все це станеться пізніше.

А зараз Кабан, завалившись на задньому сидінні, спав у машині, яку вів його батько; на передньому сидінні фарбувала губи і приводила себе до ладу його, Кабана, кохана дружина. Він бачив уві сні, як удома перед великим дзеркалом, в якому відбивається старий настінний годинник із оленями, розчісує довге красиве волосся їх донька – не існувало в світі в цей момент людини щасливішої, ніж Кабан, така навколо стояла тиша. І лише годинник в унісон із зустрічними, що інколи забували вимкнути дальнє світло, яке метушилося по салону, регулярно відбивав північ і турбував його сон: «Ми знаємо, де ти заховав свій кулемет, Кабане!» – і Кабан нервово здригався, прикривав рукою очі й бодай на ці миті переставав гучно хропти.