Розділ «Життя та смерть Сергія Кабана»

– Я не продам цьому козлові пива, – відповіла голосно господарка, – доки він не вибачиться за свою поведінку. Юро, та встань же ти, будь мужиком, дай йому в табло!

– Та я вас всіх тут зараз замочу, – заволав сепар і потягнувся до скляних боксів з пляшками.

І тут Кабан второпав:

– Він думає, що знаходиться в Україні, – сказав Сірий пошепки чоловікові господарки.

– Гей, мужик, а ти взагалі в курсі, де ти є? – з ходу зрозумів проблему Юра.

«Денеерівець» обвів усіх посоловілими очима:

– У кафе!

– Ага. А кафе де знаходиться?

– Де-де? В Улан-Уде! – сам розсміявся своєму дурному жарту сепар.

– Ну, майже вгадав, але трохи ближче – кафе таки в Росії, хлопче.

– Так це що, значить, і я – в Росії? – тут складно було не посміхнутися навіть Кабанові. – Е, я не хотів, – сепар позадкував назад, – я ж не знав, у натурі! Дайте пива, у мене рублів немає! Будь ласка!

– О, чарівне слово! – змилувалася господарка й одним рухом згребла в шухлядку купюри. – Я сама завтра поміняю, сиди, – кинула розчарованому таксисту.

– О, «Клінське»! – зрадів незрозуміло чому сепаратист, запхав пляшки в розгрузку і поплентався до виходу.

Кабан полегшено зітхнув: «Пронесло!» – а компанія ще довго сперечалася, скільки потрібно людині випити, щоб поплутати країни. Зійшлися, що це питання індивідуальне, хоча таксист наполягав, що без наркоти тут не обійшлося:

– Та скільки б нормальна людина не випила, не може вона не пам’ятати такої інформації. Вони ж навіть пиво через бульбулятор п’ють.

Тимофійович приїхав близько першої години ночі. Кабан кинувся йому на шию, наче мале дитя, сам не чекав від себе такої прудкості.

– Спасибі за компанію, чай і пиріжки. Поїдемо ми, – попрощався.

– З Богом! – побажала господарка.

– А у тебе еміграційна карта є?

– Що? – не зрозумів запитання таксиста Кабан, який вже не відчував землі під ногами від радості.