Розділ «Суддя Забара і солом’яний «шишарик»»

Уранці замполіт і Колюня «солом’яного шишарика» в боксі не виявили.

– Ей, а де наш «газон» із боєкомплектом? – запитали вони в механіка, який возився тут же.

– Не знаю нічого. Я о сьомій прийшов. Не стояло тут ніякого «шишарика».

– Як це – не стояло? Ми його з-під вогню вивели, самі сюди пригнали вчора ввечері з-під… витягли з тієї чортової сраки, словом! Де наша машина? – заволав замполіт і схопив механіка за грудки.

– Та не бачив я вашої машини! Я серйозно кажу! – закричав той. – Ідіть до начальника тилу, у нього запитуйте!

Начальника тилу, худого майора з веселим пропитим обличчям вони знайшли на подив швидко. Той сидів на лавці біля їдальні в новенькій, з голочки, формі в оточенні поварих і курив. Поварихи весело сміялися. Поруч, біля погано вибіленої стіни, лежали собаки і ліниво махали хвостами.

– Дозволите звернутися? – запитав замполіт, ледве стримуючи лють.

– Звертайтеся.

– Ми вчора пізно ввечері повернулися з-під Іловайська. Ми йшли в складі колони, яку відправили туди 26 серпня, а 27-го увечері її знищили під Новокатеринівкою… Загинуло багато людей…

Заступник по тилу слухав розповідь про біду, що спіткала близько чотирьохсот людей з його частини, дуже уважно.

– Я все знаю, – перервав він старлея, – не потрібно далі при цивільних особах…

Вони відійшли вбік і лютим шепотом поскаржилися майорові на зникнення «солом’яного шишарика».

– А зброя хоча б ваша на місці?

– Ми її в зброярню вчора здали!

– А ви перевірте! А з приводу вашої вантажівки, як ви стверджуєте, повної боєкомплекту – мінами, так, гранатами, гранатометами – мені нічого не відомо. Ви точно на ньому приїхали? Не попутками дісталися? Може, втома або ще що?

– Що?

– Алкоголь. Такий стрес… Може, і не було ніякого «шишарика», мужики? А? Може, він згорів там, вибухнув разом із боєкомплектом?

– Ви на що натякаєте?

– Я не натякаю, я уточнюю.

– Ми в зброярню сходимо поки, – невизначено відповів Колюня. – Подивимося, що там.