TextBook – Як до вас звертатися, за яким званням? – наївно запитав у нього молоденький лейтенант. Очевидно, зважаючи на те, як його слухалися підлеглі-мінометники, він вирішив, що Забара – підполковник, не менше.
Єгор задумався, а потім сказав:
– Суддя Забара. Так буде правильно.
Лейтенант відійшов, трохи спантеличений. Мінометники заіржали:
– Нову посаду в ВСУ ввели!
Ремонти, суперечки і збори зайняли пару годин. Довелося трохи повозитися і з пораненими з новоприбулих – перев’язати і накласти шини. На щастя, важких не виявилось, і вони, пустивши двох найсміливіших і здоровіших уперед на розвідку, рушили в дорогу, розраховуючи більше на успіх і підмогу, ніж на те, що їм удасться прорватися самостійно. На околиці села їх наздогнав отець Георгій.
– Я ж казав, що повернуся, – сказав священик. – Докладаю: з командуванням зв’язався, вам наказали вибиратися самостійно. У них немає можливості прислати допомогу.
– Як це – самим?!
– Сказали дослівно так: як хочуть, так хай і виходять.
– Б…! – заволав Санбок. – Пі…си! Кинули під танки, скільки хлопців поклали!
– Не кричи, – тихо попросив Забара. – Ви можете нам допомогти? – звернувся він до священика.
– Я за цим і повернувся. Самим вам не вийти, скрізь блокпости, танки. Ви пішки і двох кілометрів не пройдете: або розбомблять, або в полон візьмуть. Треба чекати ночі.
– Не можна нам тут залишатися, скоро зачистка села почнеться. А хто на блокпостах стоїть, росіяни?
– Окрім них, нікого не бачив. Сепаратистів уже два дні, як язиком злизало.
– Ви можете узяти одну людину і відвезти її в машині в Комсомольське? Хай розвідає, хто там є. Нам казали наче, що пункт збору після операції буде Комсомольське. А ми доки в посадці сховаємося, там, за дорогою.
– Так, без проблем, поїхали.
– Саньок, перевдягайся!
Звідкись узялися сині спортивні штани, злегка, правда, короткуваті на здорового Санька, світло-сіра футболка і класичні гумові капці.
– Паспорт є? – запитав отець Георгій. – Добре. Тоді сідай на переднє сидіння. Якщо запитуватимуть, відповідай, що працюєш різноробочим у нас у церкві.
– Батюшка, там же танки! Не боїтеся? – запитав на прощання Забара.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Іловайськ: розповіді про справжніх людей» автора Положій Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Суддя Забара і солом’яний «шишарик»“ на сторінці 4. Приємного читання.