Розділ «Сашко Гармаш»

Єгора висадили, а Славу, Тараса і Білякова повезли далі.

– Куди нас тепер? – запитав Слава.

– На розстріл! – серйозно відповів конвоїр, смачно сплюнувши в бік полонених. В очах його плескалася холодна радість.

Матір Божа поперед,

Синку Божий позаду,

Янголи по сторонах,

Що буде мені, то й буде вам…

Після того як вони пройшли по лісосмузі вже не менше кілометра, з’ясувалося, що журналісти і водій комбата Берези – Біляков – загубилися. Кілька бійців повернулася до меж посадок, пройшли ще далі, аж до кинутих машин, але нікого так і не знайшли. Порадившись, група генерала Хомчака прийняла рішення, що далі шукати журналістів немає ані часу, ані можливостей. На світанку бійці сховалися у випаленій «смерчами» лісосмузі. В голови ударив різкий трупний запах. Огледівшись, з’ясували, що навколо – зорані танками окопи, розбиті артилерією бліндажі, а під ногами – перемолотий паштет із людей, одягу та землі. Тут стояла на смерть і тримала оборону та частина 51-ї бригади, яку знищували росіяни 24–25 серпня.

Вони вийшли до Комсомольського через три доби. Звідти генерала Хомчака на вертольоті евакуювали в штаб АТО в Краматорськ, інших доставили до Дніпропетровська.

Сашко Крим під час виходу колони по «зеленому коридору» отримав мінометний осколок у потилицю і помер на місці. Він прожив зі своїм новим позивним, яким так пишався – Гармаш – три тижні.

Його друг-артилерист Тарас Вогонь у ту ж саму мить, коли вбило Сашка, був тяжко поранений і, намагаючись урятуватися, виповз із автобуса в поле. В танк, що стояв поруч, влучив снаряд. Танк вибухнув і перетворився на смолоскип, у вогні якого загинув Тарас.