Розділ «Сашко Гармаш»

– Журналісти з Києва. Телеканал «Еспресо ТБ».

– Маєте документи?

– Звісно.

– Так, добре. А чому тут так довго стоїте? Люди турбуються… Що саме в Старобешевому знімаєте?

– Ми на редакційному завданні. Нас комбат «Дніпра-1» повинен був зустріти, але він слухавку не бере. Не знаємо, що й робити тепер. Стоїмо, чекаємо невідомо чого.

Військові коротко порадилися між собою:

– Їдьте за нами. Якщо Береза вам зателефонує – добре. А якщо – ні? А тут залишатися небезпечно, можуть убити.

– Убити?

– Ну так, убити. Оперативна ситуація за добу дуже загострилася. Так що давайте за нами, ми вас у 39-й батальйон відвеземо, поближче до штабу Сектору. Там бліндажі, кухня, якось надійніше буде. І Береза там, у Многопіллі, поруч зовсім.

Журналісти посміхнулися:

– Ну, якщо кухня – це міняє справу! Не додому ж нам повертатися.

– Ви тільки тримайте дистанцію метрів двісті. Якщо нашу машину підірвуть або обстріляють, щоб відійти встигли. Зрозуміло?

Ось так вони і потрапили до Пасічника. Не поспішаючи, поставили намет, розклали речі й прилягли відпочити, дуже втомилися. Як приємно, заплющивши очі, вдихати запах сухої трави, зняти взуття і поворушити пальцями. Як приємно засинати в тихому наметі, в тіні дерев, після довгої дороги по розпеченому асфальту під відкритим сонцем, продовжуючи уві сні похитуватися на поворотах. Алілуя! Їх розбудив спочатку несамовитий крик «вогонь!», а потім – гучний вибух. Не розібравши спросоння, що і як, всі троє, як і радив комбат, кинулися до бліндажа. Снаряди розривалися метрів на триста далі, але ніхто не міг гарантувати, що через мить вогонь не перенесуть сюди.

У невеличкий бліндаж напхалося людей із двадцять. Бійці навперебій говорили, що обстріли почастішали буквально днями – били з усіх боків, у тому числі, і безпосередньо з Іловайська. Слава роззирнувся. В мас-медіа часто говорили, що укріплення українська армія будує погано, але цей бліндаж виглядав дуже надійно, колоди лежали в кілька накатів.

– Так, тут міцно замурували, за наукою, – запевняв журналістів, стукаючи прикладом по стелі, Діма Коршунов. – Такий бліндаж повинен навіть пряме влучання витримувати.

– Еге ж! Пасічник каже, що будувати бліндажі – це єдине, що ми в армії навчилися нормально робити, – сміялися бійці. – Є чим пишатися!

Ніч пройшла спокійно, без обстрілів, як і перша половина 24 серпня – Дня Незалежності. Журналісти знімали окопи, техніку, солдатський побут, навіть самі стрельнули «на камеру» з гармати. Окрім 39-го тербату тут частково базувалася 93-я бригада, по Многопіллю також ходило кілька бійців «Донбасу» і «Дніпра-1», тут же стояли два танки, вантажівки і гармати.

Було на диво тихо, хоча весь день з боку Старобешевого валив густий чорний дим, бухкала артилерія, чулися відголоски бою з Іловайська. Бійці подейкували, що сьогодні ранком поміж Кутейниковим і Осиковим росіяни зім’яли і повністю знищили кілька підрозділів 51-ї бригади, і тепер ворог заходить зі спини і бере їх в оточення. Однак жодних команд відступати або будувати кільцеву оборону зі штабу не надходило – в Києві гримів святковий військовий парад: генерали отримували з рук Президента України нагороди, по Хрещатику під аплодисменти рівними рядами з новенькими автоматами марширували підрозділи Нацгвардії із піднятими догори підборіддями, впевнено гурчали двигунами модно закамуфльовані колони бойової техніки. Проте звідси, фактично з передової, парад сприймався як видовище бридке, здавалося, що Київ, Україна, звичайне життя, родичі і друзі знаходяться на іншій планеті. Мобільний зв’язок із іншою планетою в другій половині дня став нестійким, інтернет з’являвся час від часу, і Слава, клацаючи телефоном, марно намагався зрозуміти, на якому вони зараз світі. Якби в той вечір йому пощастило з пошуком інформації трохи більше, і він зміг розшукати це повідомлення, то, напевне, одразу б усвідомив, що живе, можливо, останній вечір свого двадцятивосьмирічного життя.

Стрілецька рота 39-го батальону територіальної оборони Дніпропетровської області потрапила в оточення неподалік від Іловайська на Донеччині. Про це повідомив «Лівий берег» із посиланням на слова командира роти Юрія Рунова, який вийшов на зв’язок по телефону.

За словами ротного, його бійці, що опинилися в котлі, оточені саме силами російських військових. На них «напирають» із боку Кутейникового, а позаду в них – Іловайськ. Рунов підкреслив, що рота терміново потребує допомоги.