Розділ «Між Гельсінкі та Стокгольмом»

– Точно, точно, – поспіхом залопотіла Людочка. – Вона хоче поставити нам питання, – повернулася до шведки й упевнено додала: – Єс!?

Жінка обвела поглядом своїх одноплемінників, облизала пересохлі губи і, вказуючи правицею на пором «Сілья Лайн», який досі стояв на причалі і його було видно через скляні стіни-вікна, мовила дуже голосно, дуже повільно й дуже протяжно:

– Гоу бек!? – в інтонації відчувалося запитання.

Один із поліцейських додав із усмішкою:

– Бек ін Юесеса?

Коля з Люсею, окрім радянської рок-музики, були шанувальниками британського гурту «Бітлз». Пісню зі словами «Бек ін Юесеса» чули й наспівували частенько, тому знали переклад цієї фрази. Перелякавшись наслідків питання, спочатку Микола, а за ним і Люся щосили заволали:

– Ноу! Ноу!

– Ві ар біженці. Біженці. Політікал, – гамселив себе в груди Микола.

– Реф’юджі?

Коля та Люся згадали, що вчили це слово, яке в найпотрібніший момент вилетіло з пам’яті.

– Єс, єс, рефюжі! Ві рефюжі!

Перша екскурсія Стокгольмом для колишніх громадян есересер пройшла під патронатом столичної поліції на шикарному авто марки «сааб».

– Шкода, що без сирени, – тамуючи внутрішню істерику, жартував Микола.

Людочка із заднього сидіння, де вони розташувалися з чоловіком, розглядала краєвиди чудового європейського міста, тицяла пальцями в шибку й усміхалася, коли її щось дивувало. Поліцейський задоволено вказував, куди тієї чи іншої хвилини подивитися – ліворуч, праворуч чи просто через лобове скло. Людочці хотілося розцілувати його, такий він був привітний. Водій (також у формі) всю дорогу бурмотів – не ховав незадоволення. Авжеж, іще двоє додаткових ідіотів припхалися до його країни. Керманич раз по раз зиркав у дзеркальце на заднє сидіння й кривив рота. Якщо приязного поліціянта можна було назвати стовідсотковим скандинавом – високий, білявий, із білою шкірою, то цей явно мав індуське походження. Вулицями Стокгольма швендяли люди настільки різномасті, що назвати їх скандинавами язик не повертався. Тут були представники чорної, білої, червоної та жовтої рас. «Якщо, звичайно, я нічого не наплутала з кольоровою гаммою», – подумала Жужа. Микола прошепотів дружині:

– Дадуть громадянство, відчуває моя душа, не мине й кількох діб, – та еротично підморгнув коханій.