Розділ «Сімейне життя»

– А мені казали, що одруженим візу легше відкривають, якщо вони без дружини їдуть.

– У цьому є сенс. Щоб виїхати звідси, треба бути одруженим, а щоб залишитися там – голубим.

Ще товариш розповів багато цікавого про життя за бугром, але здебільшого з чужих вуст, колись від когось почуте. Аж захлинався від щастя, коли мова йшла про вісімдесят сортів сиру, різновиди ковбас і напоїв.

– Та що я, не бачив цього в Греції? – Бабенко подивився на товариша зверхньо.

– Ой, Колян, здається мені, те, що ми з тобою за ті два дні бачили в Греції, – ніщо порівняно зі справжньою Європою.

– Ти-то два дні був, бо один рейс витримав, а я двічі ходив.

– Та хоч мені не розповідай про свої рейси, я ж не дівка дурна, аби вестися на твої романтичні теревені про те, що ти бачив і де побував, – Малий знав про Миколу більше, ніж той хотів розповідати оточуючим.

Через три години Великий провів старого друга на залізничний вокзал, повернувся додому й почав писати шифровку Лобастому.

«Привіт, Сергію! Пише тобі твій друг (тоді «друг» закреслив і написав «товариш») Микола Бабенко. Мені конче необхідно з тобою поговорити щодо однієї справи. Не хотілося б писати про це на папері. Коротше кажучи, пам’ятаєш, ми з тобою обговорювали одну тему, яка тебе хвилювала. Ту, яка спочатку мене не зацікавила, але потім я також став на твій бік. То хочу запитати, чи ти можеш мені чим-небудь допомогти. Кажуть, тобі пише твоя сестра, що вийшла заміж за фіна (читай між рядків). То передавай їй привіт. Буду чекати, що ти мені подзвониш, як тільки отримаєш цього листа. У мене все добре. Працюю. Одружився нещодавно. Як будеш передавати привіт, то передавай від двох, від мене, Бабенка Миколи Васильовича, та від моєї дружини, Бабенко Людмили Олегівни. А тепер бувай.

Микола».

Коля мигцем зганяв на пошту, купив конверт і марку, аби, не чекаючи довго, відправити закодованого листа Сергію Лобастому у далекий Мурманськ.

Відповідь не забарилася. За два тижні Людочка принесла конверт, який Коля з радістю вихопив із її рук і навіть розцілував молоду дружину. Люся вмостилася біля свого судженого, й вони разом взялися за читання.

«Привіт, Великий! Я все зрозумів. Не треба було так шифруватися. Коротше, коштує усе на двох триста доларів штатівських. Очевидно, що на одного вдвоє дешевше. Надіслати мені потрібно всі паспортні дані, ці гроші й чекати. Сергій».

Микола інстинктивно перевернув аркуш на зворотний бік, аби впевнитися, що це закінчення листа. Тоді дав його Людочці. Вона тихенько промовила:

– Я прочитала, але не розумію, про що йдеться.

Розповів їй у всіх деталях про свою розмову з Малим, про листа, написаного відразу після його від’їзду.

– Тобто він може зробити тобі виклик?

– Чого ж лише мені! – підвищив голос. – Можна й обом.

– Але в нас немає триста доларів.

– А сто п’ятдесят є?