Розділ «LAUDATIO. PARS VIII»

— Ну нехай! Всі ми тут з одного гілля ягода, надто ж, — він скоса зиркнув на колегу, — в тому, що стосується гранчака… Але ж слід розважливо ставитися до власної безпеки! Ось пригадую, як ти, Мар’яне перед larvati вискочив, наче чортик зі скриньки…

Білявий раптом тицьнув пальцем у Луччин бік.

— А он він з Горгоною вдвох проти larvati вийшли — і нічого!

Фелікс обернувся до хлопця, зважуючи того іронічним оком.

— То що скажеш, чому ти це зробив? Невже ото з дозвільного інтересу?

Лука блимнув, не знаючи, що сказати. Чому він вийшов проти larvati всупереч страху і здоровому глузду? Чому він досі тут, коли справи дедалі смутнішають? І не скажеш же їм, що то все від затятості, яка давно уже не присвячена батькові, але править за спосіб утвердити власні сили…

— З інтересу теж, — нарешті спромігся він. — Цікаво було, що робитиме Горган проти того шаленця. А я — я лише відволікав inferi, аби злидень під ноги не пхався.

Мар’ян радісно зареготав, штурхонувши Луку в плече.

— Ага! Так їх, брате!

Фелікс безпорадно зиркнув на Мору. Та глузливо пирхнула.

— Дітиська, — підсумувала вона.

Велько відмахнувся з мудрим видом.

— Нічого, іще перебісяться.

Лука мимохіть заусміхався. Від цієї зичливої сварки йому зробилося несподівано затишно, немов від звичного батькового бурчання. Це було трохи дивно, але попри те, відчувалося, як належне, немов самотужки здобута винагорода.

Високі двері рвонулися досередини, гримонувши по кам’яних стінах обіруч. Наглядач, зітхнувши, звів очі від паперів.

— Вітання, Адасю. Як ся маєте?

Гість, лихий та похмурий, нависнув над ним, вклякнувши кулаками в стіл.

— Напад на мою крамницю — ваша робота?

Наглядач підкинув брови.

— Не знаю, що примушує вас так думати. Вам відомо, що я не можу втручатися в роботу Магістрату.