TextBook Магістратці перезирнулися, і Вітій рвучко взявся за телефон. Лука затримав подих, проте надовго його не стало — збігла хвилина чи й дві, та на тому боці ніхто не озивався.
— Вони могли вимкнути звук, — ніяково кахикнувши, мовив Клим. — Як варіант.
— Справді… — зітхнув Вітій. — Фелікс так часто чинить з міркувань безпеки. Шляк! Їм же скоро вертатися… А ми навіть не можемо їх попередити!
Ще одна мить незручної мовчанки.
— Їх можна зустріти, — зненацька вирік Горган. Колеги обернулися до нього заледь не обурено, тож він був змушений пояснити: — Маршрут нам відомий. А Магістрат має другий вихід.
— Нападникам теж про нього відомо, — нагадав Вітій.
— Не конче, — відказав проквестор.
Вітій заскочено примружився, мовби шукаючи в Горгановім погляді якогось натяку. Той, проте, виглядав звично незворушним.
— Може, й так, — тихо мовив квестор. — Але це збіса небезпечно. Я не проситиму в тебе такого.
Горган смикнув кутиком вуст.
— Ти не мусиш просити, — відказав він.
Лука скоса зиркнув на проквестора — в його словах вчувався мовби докір; та, оскільки ніхто того не завважив, хлопець вирішив, що і йому приверзлося. Горган зручніше прилаштував кобуру і, кивнувши колегам, попростував до дверцят під сходами, які вели до порожньої нині крипти. Вітій рушив назирцем і, щойно той зник за дверима, опустив на них важенький засув.
Кілька хвилин вони стояли під дверцятами, дослухаючись. Коли б Горган зустрів заваду, вони почули би постріли — це, звісно, коли б він мав оказію на неї зреагувати… Наразі, проте, з-поза дверей не чулося ні звуку. Надворі — за тривкими дверима та ґратами теж панувало бентежне безгоміння, і Луці на коротку мить здалося, що все довкіл несправжнє, як у сні.
Тої ж миті, уриваючи його сновидчу задуму, на сходах почулися сторожкі кроки, і на привхідний майданчик ступила Мора.
— Я говорила з Теззі, — мовила вона. — Все гаразд, але він поривається їхати сюди. Я його відмовила. Так?
Вітій зробив крок до неї і нерішуче торкнувся її плеча.
— Коли це ти робила щось «не так»? — усміхнувся він. — Але, знаєш, не варто тобі тут стовбичити. Я почуватимуся спокійніше, коли ти зачинишся нагорі.
Мора гордовито підкинулась.
— Вітію, ти ж знаєш, я цілком спроможна…
— Знаю, — урвав її квестор, — але ж ми домовилися з тобою, авжеж? «Коли не буде іншого виходу», пригадуєш? А зараз він є.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Новендіалія» автора Соколян М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „LAUDATIO. PARS VIII“ на сторінці 17. Приємного читання.