Розділ «SICINNIUM»

To що, всі вже тут? Один, два, п’ять… Ох, ну що ж це діється, де ж це мені конкурувати зі свіжим пивом? Ну, всі начебто. Гаразд, давайте трохи розтрясемо наслідки цієї наглої дегустації і пройдемо, ага, погойдуючись, довкіл нашого славного Ринку.

Друга найвища споруда площі — це, як ми бачимо отут-во, костьол Діви Марії, чільна наша святиня. Побудований він у п’ятнадцятому столітті ще за короля Авеля. Як ви можете бачити, вежі костьолу різні, і, кажуть, сталося таке через категоричну незгоду в архітектурних уподобаннях короля та королеви. Після чергової сварки вони дали архітекторові протилежні вказівки, і той, роздратований тривалими баталіями, звів одну з веж у готичному стилі, другу — в ренесансному. Отакий-от вийшов гімн подружній злагоді.

За старих часів у цьому костьолі молилася міська шляхта та багаті міщани, тож на місце старця коло входу завжди був захмарно-високий конкурс. Втім, існував інший спосіб потрапити попід стіни костьолу — здійснити, приміром, крадіжку, вилаятись у церкві чи вчинити адюльтер. Бачите кайдани при вході — ось тут і лишали злочинців прикутими усім на радість. То що, любі гості, чи всі з вас вірні своєму подружжю? Ага, отож! Як-то кажуть, люби свого ближнього, але тишком-тишком…

Так, тепер розвертаємось і бачимо навпроти костьолу гарний будинок з чортами. Тут у нас засідає нинішня міська рада. З чортами, громадяни, це фігурально мовлячи. А хоча… Про цей будинок здавна ходили лихі чутки — справа в тім, що побудовано його на місці цвинтаря. Коло костьолу завжди, як передбачає традиція, закладався цвинтар. Проте за нових часів керівництво міста вирішило, що цвинтар псує краєвид, і перенесло його за міську браму. А замість нього побудувало собі нову та простору міську управу. Кажуть, що прикрасивши будинок чортами, архітектор у таких спосіб висловив свою лояльність до керівництва.

Йдемо далі. Зверніть увагу — цей будинок має назву «Під відтятою головою». В ньому в п’ятнадцятому столітті проживав міський суддя, схильний до вольових рішень, хоча, кажуть, плакав за кожним страченим, як за рідним сином. Поряд — кам’яниця «Під золотим місяцем», тут, як свідчать легенди, жив королівський алхімік Войцех Парний. Судячи з того, що тут тепер міститься банк, яким володіє магнат з таким же прізвищем, можна припустити, що пан Войцех приховав від корони котрийсь зі своїх патентів… А це ось — дім «Під козлами»; тут, у художньому салоні панни Ксяженки, збиралася міська інтелігенція. Чого «Під козлами»? Ну, самі робіть висновки, панове… Там і зараз, до речі, проводяться всілякі митецькі презентації — з поваги до традиції, не інакше…

Біля виходу з площі бачимо невеличкий фонтан з бронзовою фігуркою студента. «Бідний Жак» називають його городяни, хоча, судячи з кухля пива в руці та молодецьки задертого берета, ведеться йому не так і погано. Е, куди це ви — брататися зі студентом? Ану припиніть, фонтан тут не для купання! Ах, монетку кинути…

Зверніть увагу, шановні, ну, тобто ті, хто ще не хлюпається у фонтані, на підпис під фігурою: Mortuus in anima qui nec vivit nec lascivit, що значить «у того мертва душа, хто не живе і не жадає». Студентська нібито мудрість, але скажіть, що не так!