Розділ «LAUDATIO. PARS VIII»

Теззі зневажливо відмахнувся.

— Пий ото і не верзи дурниць.

Лука мимохіть зацікавився.

— А що, справді таке траплялося? — спитав Лука.

Теззі зиркнув якось дивно.

— Можливо. Говорять, що люди, котрі перебрали «умбри», можуть бачити певні… знаки. А, до речі… — примружився архіваріус, — той твій приятель, Франек, нічого незвичного не розповідав?

Лука гмукнув.

— Не розповідав. Але… — насупився він, — може, це вже мені верзеться, та коли ми знайшли його тоді, на Риторики, він марив щось латиною — а потім клявся та божився, що ні слова тої говірки не знає…

Велькові очі спрагло зблиснули.

— Гм… — сказав він, а тоді додав замислено, — гммм…

— Мені інше цікаво, — буркнув Фелікс, — чи скоро Шафраникові меткі колеги знайдуть нам Мецената? Виходячи на вулицю, хотілося б знати, що не перестрінеш там його хижих підручних.

— Та ну, Феліксе, — форкнув Мар’ян, — хіба так цікаво? Виходити — і знати точно, що ти там нікого не перестрінеш?

Фелікс закотив очі.

— Моро, ну хоч ти йому поясни — він не в цяцьки бавиться! Аби цікаво йому, ти ж бач!

Мора стенула плечима.

— А ти був би тут, якби тобі не було цікаво?

Другий проквестор розгублено блимнув.

— Я? Та я тут до чого? Хіба я ставлюся до роботи, як до «луна-парку»?

— Ну так, не ставишся, — втрутився Велько, котрий по короткій задумі звитяжно подолав свій другий келишок. — А як же концерти та презентації, як — імпрези та фуршети? Високочолі дискусії за гранчаком?

Фелікс тяжко зітхнув.