Розділ «LAUDATIO. PARS VII»

— Давай-но, Вельку, спробуй нас чимось вразити!

Скуйовджений та змарнілий, Вітій похмуро озирнув товариство. Дійсно, працівники Магістрату виглядали нині адептами зневіри, чиї найгірші припущення справдилися вповні. Коли біль заступає сором, а той поступається хіба скорботі, не віриться якось, що подальше може значно погіршити справи. Фелікс ондечки змучено притулився до стіни, позираючи наче з дна колодязя, Мар’ян… Господи, досі шморгає, Мора з тьмяним поглядом, очевидячки, перебуває деінде… Лука — таке враження, що зараз впаде зі стільця, а однак зиркає затято, Горган же дивиться примружено, наче опущена, та не припнута на запобіжник зброя.

Ну та ці двоє бодай щось корисне здійснили, тоді як інші радше метушилися, заламавши руки. Вони, звісно ж, з’ясували, що зловмисники мали в лікарні свою людину — молоду жінку, яка підміняла сестричку на рецепції, але її біографія відстежувалася лише на два тижні назад. Вона була практиканткою з фіктивним резюме, а що лікарня пропонувала малу платню і потребувала людей, то ніхто не подбав те резюме перевірити.

І немовби мало тієї бійні на Веженці, так іще й одержимці вриваються до архіву, і виглядає так, наче саме в тому й була мета всього цього дійства. Принаймні Велько схильний у це вірити… Принаймні лише це припущення змогло висмикнути архіваріуса з його безутішного трансу.

— То що все ж таки зникло? — підштовхнув його Вітій.

Велько, щойно запекло-діяльний, тяжко зітхнув та впав на стільця.

— Рукопис Адріана, — тихо кинув він.

Магістерці перезирнулися.

— Судячи з інтонації, — промовив невсипущий Лука, — це справді зле. Можете пояснити, в чому штука?

Велько поволі обернувся до нього.

— Ну звісно, — буркнув він. — Ти бачив цю «штуку», хлопче. Генеральний план Дракува, виконаний Адріаном Раманте, котрий, безумовно, був найвидатнішим із flagrantes цього міста. Ця «штука» містить у собі такий кавалок енергії, що — була б це вибухівка — нею можна було би висадити в повітря Замок-на-Скелі.

— Наче два кіло нітротолу, еге? — смикнувши плечима, вирік інтерн.

— Які там два… — відмахнувся Теззі, однак тут-таки примружився. — Е… що ти сказав?

Вітій мимохіть усміхнувся. Одне слово лише — і дивовижним чином скорботна процесія перекидається на зграю хортів-звіроловів. Навіть Мар’ян припинив нюняти, а Мора, оце щойно відсутня, нашорошила вуха. Якась прикра магія, на яку спроможні хіба прокляті та шаленці…

— Це… ймовірно, — буркнув Фелікс.

— Не ймовірно — але факт, — підкинувся Велько.

— Але ж, можливо, там були якісь інші… гм, вибухові суміші? — насупилась Мора.

— Декокти з жаби не вибухають, виносячи сходові прогони! — підхопився на ноги Велько. — Нехай Клим негайно піде до Шафраника і…

— Клим лишився на Веженці, — змушений був нагадати Вітій.