Розділ «LAUDATIO. PARS VIII»

Той люто смикнув плечима. Мора розпачливо випросталась.

— Вітію, йому потрібна невідкладна допомога! Роби, що хочеш, але…

Аж тут надворі гримнуло так, що аж здвигнулися стіни. Поторохкало колесами по бруківці, скреготнуло гальмами і спинилося неподалік. І наступної миті хтось загуркотів кулаками в двері.

— Агов?! Є там хто?!

Голос був знайомий.

— Велько, — нервово пирхнув Вітій. — Відмовиш його, аякже…

Справді, прочинивши двері, вони зобачили Теззі Велька, переляканого, але затятого, його броньований туристичний автобус і… і рештки ворожої машинерії уздовж Канонічної. Схоже, Велько просто взяв їх на таран.

Шикнувши на нього для порядку, Вітій одразу ж взявся керувати. Нападники, схоже, відступили на якийсь час, настрашені несподіваним маневром, тож наспіх перев’язаного Мар’яна невідкладно влаштували у «службовій підводі».

Велько, навдивовижу серйозний, знову скочив за кермо, а Фелікс, не бажаючи нікого слухати, забрався до фургона, і «підвода» зразу ж відбула до лікарні.

Двері знову зачинили. Вітій втомлено озирнув решту колег та кивнув на сходи. Немов сновиди, магістратці рушили за ним, не дбаючи уже про захист передпокою. Клим нарешті додзвонився до поліціянтів і щось їм втовкмачував, зриваючись час від часу на брутальний крик. Мора помандрувала до кухні, либонь, варити заспокійливе, Вітій сів на перший-ліпший стілець, невидюще втупившись у стіну. Горган, кинувши на нього швидкий погляд, подався до тиру поновити збройний припас.

Лука ж обережно присів за власний стіл, не знаючи, до чого себе припасувати. Хотілося гризти нігті або ж скочити та мотати кола кімнатою, однак він розумів, що легше від того не стане. Він потребував чогось, аби витіснити з пам’яті Мар’яна, яким він його бачив востаннє — закривавленого, ледь спроможного продихнути… Це було так страшно, що хотілося скавуліти.

На щастя, в Луки була таємна розрада. Він напише повідомлення, довге і ніжне повідомлення Тілії, і це допоможе йому відволіктися від лиха.

А коли так, то нема чого відкладати. Лука дістав свій телефон, налаштувавшись на приємний роздум, але тут-таки насупився. Йому дзвонили… Так, це номер Тілії. Але оце щойно? Посеред глупої ночі?

Відчуваючи, як нутро скручує крижаним вузлом, Лука набрав її номер і завмер, чекаючи.

Вона не відповіла. Відповів хтось інший.

— Вітання, Луко, — мовив він. — То як тобі забава?