Розділ «LAUDATIO. PARS VI»

— Та знаю, знаю: гучно, брудно, безладно. Але ж хіба ми не про це домовлялися?

Наглядач скорботно хитнув головою.

— Ви мене знову не слухаєте. Не про гучність мова. Про виконання інструкцій. Через недбалі дії ваших… гм, співробітників втрачено цінне обладнання, до того ж, залишки можуть викликати підозри у людей обізнаних…

Гість нахабно пирхнув, зручніше всідаючись у глибокому кріслі.

— Це ж ваші проблеми, хіба ні? Обізнані люди, себто?

Господар кинув на нього пильний погляд.

— Ви це зараз дуже вдало відзначили, друже мій… Однак, я хотів би впевнитися, що під час виконання наступного завдання ви не припуститесь подібних… помилок.

— Ой, та звичайно! — махнув рукою гість, спричинивши різким рухом буревій межи свічок. — Можете на мене покластися.

Наглядач кахикнув.

— У такому разі, я більше вас не затримую.

Гість вайлувато вибрався з крісла і, звівшись, зиркнув на господаря з висоти свого чималенького зросту.

— Можете вважати, що та крипта уже ваша, — глузливо промовив він. — Якщо, звичайно, вас тішить така перспектива.

Господар стримано посміхнувся, однак, варто було дверям зачинитися, як він засичав, як сердита гадюка.

— Не лютися, серце! — пролунало зненацька у темній кімнаті, і з-за портрету статечно вийшла жінка у чорнім строї. — Він того не вартий.

Наглядач зітхнув, ловлячи її долоню та притискаючи до щоки.

— Моя мудра мадонна.

Жінка поклала другу долоню йому на плече, схилилася до вуха.

— В лікарні все влаштовано. Якби ти мав лише охоту, ми могли б водночас позбутися всього Магістрату.

— Ще не тепер, — тихо відказав Наглядач. — Вони мені потрібні, аби мій компаньйон не… брав на себе зайвого.

— Але ти зрештою зробиш це?