— Правда? — вжахнувся Франек. — Але ж гарно, що я ті семінари прогуляв…
Химерний господар тихенько розсміявся.
— Ну так, я теж думав, що у татка «звихи» — поки сам не розібрався. Давай я тобі поясню, аби дурне не марилось…
Не те, щоби хлопець вмирав за тими поясненнями, однак наразі вирішив не сперечатися, ну, бо — раптом що, а в господаря — пістолет під рукою…
— Некрофілією, — почав Лука, — Фромм буцімто кличе любов до неживого, а власне — речей та механізмів як атрибутів успіху. Ідея в тому, що сучасні люди, замість любити один одного та бути щасливими, вкладають час та зусилля у створення та споживання неживого. Зрозуміло?
— Н-ну…
— Ось тобі приклад: замість іти гуляти з подружкою, ти замикаєшся вдома зі своєю гітарою і…
— Е, зачекай! — обурився Франек. — Це ти мене некрофілом щойно назвав?
— Не я — Фромм, — пирхнув Лука.
Франек куснув губу. Такі високі матерії — та ще й натщесерце!
— Тупак твій Фромм, — нарешті виснував він. — Музика не може бути неживою!
Лука зиркнув на нього примружено і нібито навіть з повагою.
— Оце ж, — мовив він, — от і татко проти. Стверджує, що сенс культури якраз у тому й полягає, аби втілювати духовне в матеріальному — лише в такий спосіб, мовляв, вона перейде нащадкам. А якщо частину твоєї душі вкладено у якийсь витвір — то як уже його не любити…
Франек гойднувся на стільчику, який жалісно скрипнув, скаржачись на філософські екзерсиси. Щось ніби й було в тій теорії, та однаково не складалось, як слід…
— Мабуть, все ж таки, вони обоє праві, — нарешті визнав він. — Затим, що є мистецтво, а є… всякий, ну…
— Мотлох, — підхопив Лука, згортаючи течку. — Ну гаразд, пішли що-небудь спалимо на сніданок…
Франек ображено шморгнув — ну бо скільки ж можна згадувати його злощасну заколупанку? Вранішня образа, втім, швидко завіялась, і музика, сповнений надій, подріботів за злим професорським сином. Надії невдовзі справдились, уособлені в чашці кави та широкому, наче блюдце, кусневі салямі.
Лука сів зі своєю чашкою на підвіконня та замріяно задивився у рясні сутінки за вікном. Якийсь він був меланхолійний надміру, і Франек, не цілком іще при тямі після нічних узливань, не дійшов кращого, аніж дзьобнути свого господаря недолугим жартом.
— Чого зажурився? Шкодуєш, що мало карників нині настріляв?
Несподівано для веселого музики, Лука здригнувся і кинув на нього наїжачений погляд. Франек добре розумів, що ступив, куди не просять, а однак не зміг стримати цікавості.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Новендіалія» автора Соколян М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „LAUDATIO. PARS VI“ на сторінці 16. Приємного читання.