— Ве-есело… — протягнув Лука.
— Та не зважай на нього, — порадив Ювен, порпаючись у присадкуватій залізній шафці. — Велько ж у нас — старший по небилицях… Пити будете?
— А що є? — безтурботно поцікавився «старший по небилицях».
— Ну… марганцівка, зеленка, йод… — теленькаючи скельцями, повідомив господар.
— Здається, не до вибору тут, — комічно зітхнув архіваріус. — Давай зеленки!
Лука труснув головою, наче відганяючи ману, та приєднався до колег, що влаштувалися вже довкіл малесенького столика, освітленого лампою-моргавкою. Хлопцеві сідала не лишилося, тож довелося вмоститися просто на лікарняну шафку — бодай вона не хиталася, як Вельків кульгавий стілець.
У склянці, яка дивним чином нагадувала пробірку, справді виявилася підозріло зелена рідина. Лука нюхнув її вміст — і ледь не закашлявся.
— Добра, еге ж? — гордовито спитав господар, — Справжня зеленка, а не якась там дешева закалатанка!
Велько пирснув, спостерігши Луччину ошелешену міну.
— Та пий, дурню. Це абсент. А Ювен у нас — найкращий учень «старшого по небилицях».
Сторожа колумбарію та сторожа крипти, перезирнувшись, зареготали. Лука надпив частунку — а нічогенька зеленка!
— Ну то… — відсміявшись, мовив Ювен, — що в тебе була за теорія?
— Гмм… — Велько покатав пробірку межи долонями, гарячково метикуючи. — А от говорили ми якраз про твої тут обов’язки. Чи усвідомлюєш ти, що в твоїй особі втілилася тисячолітня традиція?
— Яка з них? — байдуже спитав Ювен, розглядаючи вміст своєї склянки.
— Та ж «сидіння при мерці», — пояснив архіваріус.
— А-а-а… — відказав сторожа. — Ця традиція.
Лука мимохіть зацікавився.
— А для чого вона? Ну, окрім як, хіба, для передчасної сивини…
— От-от, для чого? — підхопив сторожа. — Завжди хотів знати.
Велько зітхнув.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Новендіалія» автора Соколян М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „LAUDATIO. PARS VI“ на сторінці 12. Приємного читання.