Розділ «Шкарлупар»

Господиня повернулася по лопату. Вона намагалася не дивитись угору, на балкон. Напевно, жаліла, що була відверта з реттійськими магами. Поки вона не вийшла копати могилу, старець не проронив ані слова.

— Прошу вас, панове.

По них прислали карету. Закриту, без вікон, із твердими сидіннями. Добре, хоч їхати довелося недалеко. Але Серафим Нексус однаково бурчав і скаржився на відбиті сідниці. Потім мажордом довго вів їх сходами й переходами — очевидно, сліди заплутував. По дорозі раз у раз зустрічалися вусані-гвардійці з особистої охорони герцога. У парадних мундирах, блискаючи касками й кірасами; з перев’язями, повними гранованих метальних голок.

Складалося враження, що господар замку всерйоз побоюється за своє життя — або намірився змусити царственого гостя підписати договір за всяку ціну.

Бічні двері в Залу Альянсів відчинилися без скрипу. Мажордом пропустив магів уперед і вужем сковзнув слідом — указати новоприбулим їхні місця. Стільці з різьбленими спинками заздалегідь розташували біля стін, завішаних гобеленами. На підвищенні стояли два крісла, де сиділи правителі — Едвард II, король Реттії, та Карл Неверінґ, герцог Сорентійський.

На магів герцог уваги не звернув. Схоже, він їх узагалі не помітив. Не вибираючи слів, — так висловлюється радше армійський сержант, ніж освічений монарх, — Карл Суворий лаяв хирлявого барона. Його Високість так захопився, що забув навіть про короля, який сидить із ним бік-о-бік — що там якісь маги! Жертва герцогського гніву витягнувся в струнку, ковтаючи смертельні образи одне за одним. Обличчя барона вкрилося багряними плямами, очі воліли вискочити з орбіт.

Нещасний був би радий провалитися в геєну.

Зате знудьгований Едвард II помітно оживився, посміхнувся й прихильно кивнув шкідникам. Андреа з Серафимом вирішили, що це добрий знак. Уклонившись правителям, вони поспішили зайняти два порожніх стільці й прикинутись меблями.

— ...Кров і полум’я! Ваше нехтування злочинне!

Чим провинився барон перед герцогом, Мускулюса цікавило мало. Він оглянув залу чіпким поглядом, на мить затримавшись на ледачому гіганті, що сидів до короля ближче від інших. Просперо Кольраун, бойовий маг трону, у відповідь скосив повіки, ставши схожий на ситого ледачого кота.

Усе гаразд, зрозумів малефік. Запобіжних заходів ужито. На короля накладено цільовий «відворотень». Завдяки чарам Просперо, шкарлупар Ремі, що скорчився на підлозі біля ніг свого заступника, потрапляє для Едварда II в «сліпу пляму». Не бачить його Наша Величність, не сприймає й упритул не зауважує. А вже про те, щоб випадково глянути в очі малоумному — і мови нема.

Крім цього, Рудольфові Штернбладу передано бліц-образ Ремі, який міцно в’ївся в мозок капітана лейб-варти. Якщо Серафим Нексус плесне в долоні, наступної миті шкарлупар помре. Десять кроків, що розділяли капітана й жертву, значення не мали.

Штернблад убивав і в гірших умовах.

Малефік щиро сподівався, що до крові не дійде. Просто додаткова обережність. На випадок, якщо в Ремі відкриється «пробудна виразка», всмокче ману «відворотню», король помітить юрода, а той, у свою чергу...

Імовірність такого розвитку подій була майже нульовою. І все-таки... На душі шкребли кішки. Вони з Нексусом — молодці. Безпека володаря — перш за все. Лейб-малефіціум на висоті; пізніше їх нагородять. Благо корони, благо держави...

Юшки розійшлися не на жарт.

— ...ганьбите свого правителя перед вінценосним гостем!

Навпроти у два ряди розсілися люди герцога: радники, воєначальники, канцлер, коннетабль, знатні пенсіонарії й секретарі. Другий ряд відгороджувала низенька балюстрада. За нею стояли придворні нижчого рангу, виряджені з пишністю, властивою провінції — блиск орденів, перснів і золотих пряжок на туфлях і поясах, напомаджені перуки, парча, шовк і оксамит. Від райдужного блиску рябіло в очах, немов дивишся на зграю папуг.

Один стілець був порожній. Його спинку навскіс перетинала жалобна стрічка. Стіну за місцем, відведеним загиблому на полюванні графові Д’Араньє, завісили прапором з гербом графства. Прапор був чорний, сім ліктів завдовжки, із бахромою з темного хутра.

Згідно з традиціями, золото герба на чорному тлі символізувало велич дому в лихоліття.