Розділ «Шкарлупар»

Перемога над собою — банальність, заслинена тисячею язиків. Монета, що стерлася від довгого ходіння в легендах і притчах, наставляннях і моралізаторствах. Скільки не волай на перехрестях про велич такої перемоги, вона не стане для людей привабливішою. Тисячі цілей, значно більш виразних, затулять бідолашну замазуру, відтіснять убік і будуть праві. «Я» — не найкраща мішень для тріумфальної стріли.

Перемогтися — дієслово, якого не існує в нашій мові. Немає дієслова, отже, немає й дії? Іноді я щасливий, здогадуючись, що наша мова недосконала; іноді тішуся, знаючи, що десь хтось усе-таки, незважаючи ні на що, перемагається; іноді просто мовчу.

Із записів Сивобородого Нихона

— Хто першим зробив вилущення ока? Лейб-малефактор Серафим Нексус вирізнявся неабиякою грайливістю розуму. Він умів і, головне, любив задавати питання, що перетворювали співрозмовників на колекцію соляних стовпів. На щастя, Андреа Мускулюс останнім часом звик до манер невгамовного старця.

— Джордах Барташ, придворний окуліст курфюрста Боніфация Відважного. Операція докладно описана в підручнику «Ophthalmodouleia, das ist Augendienst». Видання ілюстроване гравюрами Егідія Сандлера, розфарбованими вручну.

Про гравюри він додав з неприхованою гордістю. Знайте, мовляв! — усе вивчили, від А до Я...

— Молодець, отроче! Хто в науках старанний, тому пристріт — літній дощик. А хто ж, дозвольте запитати, першим зробив вилущення третього ока?

— Ви, пане.

— Я? Ну так, звичайно, я... Коли?

— Сорок п’ять років тому.

— Ох, золоті часи! І ми були юні, нас тішили струни!.. — Нексус затягнув древній, давно забутий романс, але швидко зрозумів, що сьогодні зі своїм голосом йому не впоратися. — З яких джерел відомості, отроче?

— З усної розповіді мого куратора-наставника Просперо Кольрауна.

Балкончик, на якому вони сиділи, був тіснуватий. Крихітний столик, дві табуретки, кручені ґрати з перильцями, плющ по стіні — двійко магів нагадували пару канарок у клітці. Унизу, на грядках із зеленню, копошилася господиня дому — мила бабуся, одна з трьох сорентійських крикливиць. Її чепець, немов метелик-клопотуха, пурхав над кропом і васильками.

За вишнею, із завзятістю, вартою кращого застосування, крутив сальто малоумний онук господині. Як на циркового акробата його потуги були слабенькі; але як на аматора — доволі незлецькі. Більшість нещасних, від народження недоумкуватих — а шкарлупарі насамперед — вирізняються завидним здоров’ям. Міцні, дужі, вони рано дозрівають, багато їдять і живуть довго, якщо хтось про них піклується. Ось і цей хлопчик тілесною міццю вдався на славу. Кульбіт за кульбітом — з нудною, байдужою, механічною сталістю, насунувши на вуха ковпака, розшитого по краях бісером...

Від його гімнастики глядачів хилило на сон.

— У твого Просперо молоко на губах не обсохло, коли я вилущив злоякісне третє око Йосифові Тлінну! Що він може пам’ятати? Нічого, і навіть менше, — лейб-малефактор із задоволенням почухав кінчик носа: старий полюбляв хизуватися своїм віком. — Мабуть, усе перебрехав, базіка!

Назвати Кольрауна, бойового мага трону, базікою міг дозволити собі не кожен. Мускулюс про всяк випадок оглянувся. Ні, громи й блискавки не одізвались.

— А тебе, отроче, на ту пору ще й на світі не було. Йосиф Тлінн, експерт Колегіуму Волхвування, тихий, добродушний, спокійний пан... Вічний Мандрівнику, за що караєш? Живе людина, і раптом його mal occhio, погане око вельми дивовижних властивостей — до речі, «воронячі баньки», як у тебе, отроче! — раптово перероджується на «пробудну виразку»!